Глава XIII. Кінець

Ярослав зайшов в лікарню, підійшовши до приємної жінки в центрі приймального відділення, щоб запитати палати двох розшукуваних. На щастя, вони були на другому поверсі, тому підніматися багато непотрібно було. 

- Це Ви, Олесь Бойко?- запитав ввічливо хлопець, зайшовши.
- Так, що тобі треба?
- Ви можете відповісти на моїх декілька запитань? 
- Взалежності від того, які вони.
- Що Ви робили позавчора зранку і до обіду?
- Це допит, мене підозрюють? І чому цим займається якись малюк.
- Я намагаюся допомогти олній людині. Ви відповісте?
- Добре, мені не важко, бо я зав'язав з цим. Одразу скажу, що я цього не робив. В цей період мені рівняли перегородку носа. Зломав на тренуванні з боксу. Моє алібі може підтвердити хірург Олександр Безпалько.
- Ну добре, Ви нічого до цього часу не порушували?
- Ні. Я довгий час переживав важку втрату...Відвідувавши психолога мені ставало краще і свій гнів та неврівноваженість я відпускаю в
спортивному залі. Моє життя змінилося.
- Дякую, я дуже вдячний Вам. Гарного дня.

Ярослав в своєму списку виключив Олеся. Пішов в інший кінець коридору. Його зупинила вивіска відділення: "Реанімація". Стоячи вже біля палати жінки, він побачив через віконце, як вона лежить без свідомості. Медична сестра повідомила, що дінка вже, як дві неділі в комі, через те, що потрапила в аварію на мотоциклі. І знову юнак викреслив підозрювану. Ярік розчаровано вдарив об стіну коридору.

- Ярославе? Нічого собі, як ти виріс. Таким красенем став,- промовила якась жінка, на очах якої виступали щасливі сльози.
- Ви... мати Едіка? 
- Так, привіт. Давно не бачилися,- підійшла обійнятися вона до хлопця.
- Ви плакали?
- Моя донька нарешті розплющила очі. Прокинулася з коми.
- О, вітаю. Нехай одужує скоріше.
- Ех... я настільки шкодую, що ми не взяли тебе разом з Едіком. Ти був би прекрасним братом. А як там, до речі, Едік?
- Добре, здається. Ви не бачитися?
- Він пішов від нашої сім'ї, коли вступив в інститут. Він постійно ревнував нас до своєї сестри, хоча ставлення до них однакове було. Я його не бачила вже дуже давно. 

Ярослав не хотів думати про це, але нікого більше в списку не було і він запитав, що трапилося з їхньою донькою. Вона сказала, що не знає, бо з неї ще не розмовляла, але парамедики казали, що було нанесено глибоке ножове поранення. Юнак попросив порозмовляти з дівчиною в присутності батьків чи ще когось, якщо вони не довіряють йому. 

- Привіт
- Ти хто?- запитала маленьким голосочком дівчинка.
- Я думав ти старша,- незручно почухав потилицю хлопчина.- Хочу в тебе запитати чи ти пам'ятаєш, як тебе поранили?

Дівчинка напружилася, скрутивши свою постіль в кулачках. 

- Я постійно слухала погані слова в свою сторону від брата. Ми не ладили взагалі. Він вважав, що я забрала в нього нормальне життя і що зачіпила почуття його. Тоді було темно, я поверталася додому з додаткової. Раптом... попереду з'явився Едік. Він був, на диво, ласкавим. Сказав, що хоче помиритися. Обійнявши мене, я через мить відчула в собі гостре лезо ножа, яке просікло мої нутрощі до самої рукоядки. Його останні слова: "Тепер пробачив тобі, сеструня. Не хвилюйся це триватиме недовго і, щоб тобі було не сумно ти не перша моя "здобич" і не останння. Потім він вийняв ніж і пішов. Я впала і просто вмирала від болю і від того, що кров не переставала литися,- дівчинка залилася гіркими слізьми. На неї напала істерика.

Ярослав, нічого не сказавши, вибіг з лікарні. Йому було важко дихати. Діставши з кишені джинсів телефон почав набирати номер Насті. 


Анастасія непоспішаючи йшла на місце зустрічі. На дворі було пасмурно, як на дождь, а вона надягнула весняну сукню з жакетом. На тому боці дорозі дівчина побачила Едіка. Він був нахмуреним, навіть злим. Якось дуже швидко їхня розмова перейшла в розбірки. Телефонний дзвінок, на якому виствітився "Ярік🥰", ще більше додав палива і розпалив сварку. Едік вирвав телефон з руки Насті і кинув його подалі на тротуарі.

- Значить ти виміняла мене на нього?!- злісно прокричав юнак.
- Я ні кого не міняю. Ти сам винен, що я розлюбила тебе. Навіть ніколи не ділився з своїми почуттями, що ти переживав за сестру.
- Ось чим ти займаєшся з дружком своїм,- засміявся Едік.- Вирішили яму скопати для мене. 

Насті стало жахливо страшно, вона вперше побачила такого божевільного хлопця.

- О, я бачу страх в твоїх очах. Так само дивилася на мене "сестра", коли я всунув їй ножа,- задоволений таким створеним ефектом шоку для Насті, він демонстративно торкнувся долонею до того місця, де було здійснено поранення.- Ти хотіла послухати про мою сім'ю, то я прийомна дитина, виріс в дитячому будинку. Знаєш разом з ким? З Ярославом. Це потім у нас з'явилися нові батьки. Будучи в цій сім'ї я знайошов своїх рідних батьків. Їх спіткала лиха доля від моєї руки. 

Поки Едік радісно розповідав їй правду вона думала, як вирватися, втікти, бо знала, що раз вже їй відкрили такі секрети, то вона має бути похована разом з ними. 

- Тепер мою колекцію добавиш ти,- хлопець нахилився до своєї ноги, щоб дістати ніж. Цей момент був на руку дівчини. Вона різко, всією своєю силою вдарила ногою по його обличчі і швидко побігла, підійнявши разом телефон. Руки тряслися, екран телефона глючив, бо був побитий, але сяк-так їй вдалося набрати номер Яріка, повідомивши найголовніше- де вона, кули біжить і що тікає. 
На землі Настя бачила краплинки, які частішили. Починався дощ, що перейошов у сильну зливу. Вся сукня була мокра, білі кросівки перетворилися в сіро-болотистий колір. На ногах скрапувалися краплинки від загрібнутих на себе калюж. Вона вже не мала сил бігти, її ноги німіли і, тому запоутавшись одна за одну, Настя впала, покотившись декілька разів клубком. Припіднявшись, дівчина відчула біль. Її коліна і лікті були вщент розбиті, а всі інші місця зчесалися об асфальт. Дівчина повністю встала на ноги і обдивилася. Вона знаходиться на середині широкої траси. Як могла кульгаючи Настя хотіла дістатися тротуару, але її засліпило зненацька яскраве світло. Якась машина їхала на шаленій швидкості. Не розуміючи сама того, вона розгледіла за кермом Едіка. Видно своїх жертв він не покидає, однак за ним їхали поліцейські автомобілі. Здавалося на все місто загуділа серена, а дівчина заклякла на місці. Все відбувалося, ніби через сповільнену плівку, від якої вона відчула себе малою. По обличчю покотилися сльози від того, що вона згадала все.
З-за рогу магазина вибіг наляканий Ярослав, який швидко побіг до неї з словами:

- Настю, причуда!
- Це ти,- з посмішкою сказала вона сама до себе і тоді відчула сильний поштовх назад, вдарившись головою... 

~~~
Промінчики яскравого сонця гралися на обличчі Ярослава, від чого хлопець прокинувся.

- Ну нарешті. Я то думала, що ти все проспиш,- потянула грайливо Настя за його щоку. 
- Що це ти витворяєш?- хотів накинутися хлопець, щоб залоскотати її, але повна його реабілітація від удару машини ще не пройшла.- Не радій так, я тебе замучаю пізніше.
- Буду тільки "за". А тепер пішли.
- Куди?

Настя нічого не відповіла, лише допомагла всадити хлопця, а потім піднятися йому, подавши костилі. Довгий час він був без свідомості, але постійна турбота дівчини витягла його прямо кажучи з того світу. Зараз залишилися вже маленькі рани, які з кожним днем загоюються. Щодо Насті, то вона обійшлася накладанням швів на потилиці і декількома забинтованими місцями. 
Вони вийшли на галявину, де на землі лежало простирадло, на якому розміщувалося безліч лакомств. Дівчина стала попереду від того місця з словами:

- Минулого разу я забула про пікнік і він був взагалі не вдалий, тому вирішила скромно все виправити і привітати тебе таким чином з днем народження.

Вона з кишені дістала святкову дудку, видаючи смішні звуки. Ярік підійшов, кульгаючи, до неї, обійняв за талію, притиснувши до себе і поцілував.

- Я тебе кохаю,- сказав він.
- Я теж.