Глава XII

- Значить ти опинилася там раптово. Але, можливо, як завжди ти забула, що вкоїла? Нам твоя психолог казала, що ти прихована, замкнута особистість. Якраз те, що потрібно.
- Ні, я ж кажу, що ні. Я все пам'ятаю!
- Чому ти так напружилася?
- Бо мене вже цілу вічну допитують, хоча я розповіла правду.
- Добре, а це не твоє?
- Ні, я не ношу рукавиць. Тим більше це схоже на чоловічу. Моя долоня в ній буде, як в мішку. То, може, це не я винна і Ви не на ту тиснете?
- Не вдавайся в зайві й непотрібні міркування

Настя сиділа в холодній камері, з прикутими руками до столу. Навпроти неї сидів слідчий, тримаючи в руках доказ у файлику. Збоку висіла камера. Вона записувала, тому що на ній миготіла червона кнопка. Окрім цього, чоловік ще на стіл поклав диктофон, який фіксував кожне їхнє слово, і папір, на якому він записав показання дівчини. 

- Ладно, на цьому поки що закінчимо. Скоро прийдуть результати відбитків, ось тоді все стане на свої місця і злочинець буде покараний,- промовив грубо і натякаючи на Настю слідчий.- Прошу зараз тебе не покидати місто.
- Без проблем, мені нема чого боятися,- впевнено відказала дівчина.
- Авжеж, надія помирає остання.

Анастасію забрав додому Ростислав. Сім'я перебувала вже який день у напруженому стані. Ніхто не міг отримати спокою. Батьки хотіли якось розрадити доньку, але не знали чим. Анастасіїн екран телефона засвітився. Їй дзвонив невідомий номер. Взявши слухавку, вона почула знайомий голос, який зателефонував запитати чи його впустять у гості. Елізабет і Ростислав були дуже щасливі, що у їхньої дівчинки з'явився такий вірний друг. Ліз поставила чайника, а Ростика відправила в магазин за чимось солоденьким. Сама ж дівчина відчинила двері квартири, в яких стояв Ярік. Вона не стала задавати якісь запитання з порогу. Друзі попрямували в окрему кімнату. Ярославу подобалося роздивлятися кімнату Насті. В ній не містилося нічого лишнього, лише основне. Облаштовані меблі в красивому порядку. Хлопець залишився біля дверей, зачинивши їх, а Настя сперлася руками на стіл. 

- Я зараз все поясню. Твій номер я дістав за допомогою знайомого твого тата адвоката. Він мені дав його не просто так. Я розслідою твоє діло. Самотужки звичайно, але мені здається, що все вийде,- сказав радісно хлопець.
- Знаєш...твоя відповідь не дуже допомогла. Ти хоча б уявляєш цю картину з мого боку. Перше ми з тобою ворогуємо, а зараз сидимо в моїй кімнаті з однією метою?! Може, мені треба тебе підозрювати?
- Думаєш я міг це зробити? Якщо бути чесним, то це звучить дуже образливо. 
- Правда жахливо, коли тебе звинувачують в тому, що ти не робив?
- Та ні,- після короткої паузи він додав: Гірше почути такі слова від тебе.
Ярік сказав це дивлячись прямо в очі дівчини, від чого та зашарілася, але невідводила погляду. Тоді хлопець підійшов до неї, поставивши руки настіл так, що дівчина опинилася між ними і просто вийти не змогла б.

- Ти ж знаєш, що в мене є хлопець,- тихо, ледь чутно мовила дівчина.
- Потрібно продовжити: якого ти не кохаєш. То з ким ти хочеш бути?

Вони розмовляли практично одними вустами, щоб не порушити таку сильну мить притягання. 
Ярослав відчув, як її холодна долоня опинилася на його шиї. Для нього це стало своєрідним сигналом "діяти". Як тільки він почав нахилятися, вони заплющили очі, проте в середині кожна клітиночка напружилася. І тоді, коли його вуста торкнулися до напіввідкритих дівчини, в їхніх тілах розійшлося тепло. Їхні поцілунки з кожним разом ставали глибшими і довшими. В думках було лише одне, все інше відійшло не те щоб на задній план, воно просто випарувалося. Ярік припідняв Анастасію за талію, всадивши на стіл, а вона пробралася до його спини під сорочкою. Далі їхні рухи переходили ніби в гру, тому що натомість хлопчина опустився до шиї дівчини, де зміг помститися прикусивши її шкіру. Від неочікування Настя тихо зойкнула, після чого відчула гаряче повітря і розповзаючу посмішку. 

- Діти, чай готовий!

Голос Ліз прозвучав для них, як грім. Тільки тоді вони ніби отямилися і зрозуміли, що робили. Поглянувши один на одного, вони дали знати, що це не помилка, а вони жадають одне одного, їм цього мало, проте потрібно було йти. Ярік розправив назад свою сорочку. Анастасія просто стряхнула на собі речі для нормального вигляду. 
Відчинивши двері вони відчули запашний аромат чаювання, який розходився по всій квартирі. За столом на них вже чекали дорослі. Хлопцеві прийшлося вигадувати, що вони вже встигли обговорити. Настя лише кивала головою на знак його правоти. 

- Ви не будете проти, якщо ми пізніше підемо погуляємо?- запитав Ярік. 

Батьки почали трохи сперечатися, але кінець кінцем дозволили. Юнак ігнорував розлючене обличчя дівчини, яка розуміла, що примусово має йти на прогулянку.

- Що це було?- запитала вона, коли ті зайшли в кімнату.- Я не хочу нікуди йти.
- Я не все розповів за столом, а тільки те, що в принципі твої батьки знають. Дивися. Вчора я отримав ці папери і зробив невеличке розслідування, відкинувши безневинних людей. Залишилося троє, один з яких це Едік, тому я його при тобі відкидаю.
- Ну да... він твій друг.
- Це звичайно теж впливає, бо ми знайомі з самих пелюшок, як не як. Але в лікарні лежала його сестра. Дивно щоправда він не розповідав про неї ніколи, проте я тоже не питав...
- Ухти, хоча б щось дізналася про його сім'ю.
- Він ніколи не казав про своє дитинство?
- Ні, а що? 
- Та нічого, це теж доволі дивно. Ви ж буцім зустрічалися. Так, ми відійшли від теми нашої. Один з підозрюваних- чоловік, інша- жінка. Ми йдемо не гуляти, а до них. 
- Я правильно зрозуміла, ми збираємося до людини, яка вкоїла злочин? При цьому йдемо самі і у разі чого захиститися не зможемо?
- Ну... зате ми дізнаємося правду і я думаю краще разом померти, ніж поодинці, особливо, якщо ти будеш у в'язниці.
- Мда... позитивно. Скажи, що вони вкоювали, що ти їх підозрюєш?
- Невелечкі злочени: жіночка професійна крадіжка, робить будь-які замовлення, а чоловік втратив в автокатасрофі доньку і дружину, внаслідок чого він з'їхав трішки з розуму і робить різні злочини, коли йому заманеця. Але вони вже відсиділи свої роки у в'язниці, недавно їх випустили на волю і поки що все нормально. Я думаю вони не настільки потенційно небезпечні.
- Так, звичайно,- істерично сказала Анастасія.
- Послухай, Настю, я тебе ніколи не дам в образу. Нічого не станеться,- промовив юнак, погладжуючи дівчину по обличчі. 
- Я знаю,- вона потягнула на себе його за сорочку і вони злилися в один міцний поцілунок, від якого не могли відірватися. Долоні дівчини знову ковзнули до спини хлопця, а потім своїми дрібненьки пальчиками дібралися до ґудзиків на ній і почали її розстібувати. Юнак опускався все нежче, до шиї, ключиці...
Мобілка Насті почала розвиватися від телефонного дзвінка. Спершу молодь намагалася не звертати на це уваги, але телефон не вмовкав. 

- А бодай тобі! Не пощастило, тому, хто це звонить,- злісно відказала дівчина.- Едік?

Ярослав сидів спокійно, навіть весело, дивлячись за невдоволеним обличчям дівчини, що їх перервали, однак після почутого імені радість зняло, як рукою. 

- Едік хоче зустрітися, сказав обговорити наші відносини... Мені краще йти одній. 
- Тоді розділимося поки що. Ти вже номер мій маєш, подзвониш, коли покінчиш з ним. 
- Мені потрібно переодягнутися. Бачу ти натяків не розумієш... Розвернися, Ярославе.
- Та не буду я дивитися. Ладно, все помилуюся виглядом на звалище вуличне...
- Дякую

Анастасія забула, що на столі в неї стоїть дзеркальце, через яке хлопець інколи поглядав на звивини тоненької талії та інше. 

- Я готова, ходімо.

Вони разом вийшли у справі. Залишилося не так багато, щоб дійти до правди і вони це знали. Але в Насті на душі трималася тривога, якої вона не могла пояснити.