Глава X

- Агов, тут є постраждалі!- крикнув один з бригади швидкої допомоги. 

Навколо лікарні стояло безліч машин з миготливими серенами, які говорили про надзвичайну ситуацію оточуючим. Працівники поліції дістали біло-червону смужку і почали загороджувати лікарню по всій її площині. Керівник медичного закладу, одразу зорієнтувавшись, зміг швидко зібрати збори всіх начальників і, за декілька годин перемов, пацієнтів вирішили розподілити до різних установ. Хворі не знали про це рішення, тому вони були здивовані, що до лікарні під'їхали величезні буси і їхні водії ласкаво допомогали пацієнтам зайняти свої місця. На кожному такому автобусі спереду, на склі, висіла вивіска із назвою закладу, куди та машина направляється. Тих, хто був безсвідомості, а також тяжкохворих, забирали працівники швидкої допомоги. Зокрема, знайшовши Ярослава й Настю, парамедики почали надавати екстрену допомогу, а потім мали самі їх відвезти. 
Ярослав прийшов у свідомость, коли його принесли до карети швидкої. На свіжому повітрі йому ставало краще і краще. Сили звичайно з'являлися повільніше, але самопочуття хороше. Медсестра дала хлопцеві випити теплий чай з лікувальною метою та під час пиття записали про нього коротку інформацію (проживання, рідні, навчання), бо він просто був тут як відвідувач і ніякої заведеної карточки на хлопця немає. Випивши останню краплину рідини, Ярік зім'яв пластикову склянку, замахнувся, як кидає в кільце м'ячик, але помітивши, що в машині немає сміттєвого баку, залишив в долонях і запитав про Настю. Йому відповіли, що вона знаходиться в наступній машині швидкої. Старший медичний працівник пильно подивився на реакцію хлопця, зрозумівши навіщо йому ця інформація, наказав не здійснювати різких рухів, сидіти або лежати спокійно, навіть не розмовляти. Пригрозив йому вказівним пальцем так само, коли сваряться на малу дитину, та серйозним тоном додав, що його і прив'язати до каталки можуть за непослух. Тоді відправив всю свою бригаду на допомогу іншим. Як тільки юнак залишився без нагляду, він тихенько випригнув з машини і попрямував до Анастасії. Йому було все одно на погрози та застереження. Побачивши, що там коїлося, Ярослав просто остовпів. Десь там серце розривалося на шматочки. Він не міг зрозуміти, чому хвилюється так за незнайому дівчину, а втім йому хотілося підбігти, міцно обійняти і ніколи більше не відпускати. 
Тим часом один з парамедиків зняв стистакючий одяг Анастасії для покращення доступу повітря, інший розтирав енергійними рухами ноги, руки, наступний поклав холодний компрес на грудну частину і голову. Потім хтось вже подав нашатирний спирт і, піднісши до носу, водив туди- сюди, щоб запах почав вивітрюватися. Проте всі ці методи не допомагали привести до тями дівчину. Тоді на її обличчя надягнули кисневу маску і ввімкнули подачу чистого зволоженого повітря. Здаволься б, що стільки рук будуть заважати один одному, але це відбувалося злагодженою роботою, навіть не одразу розумієш хто, що, навіщо те робить. В якийсь момент один медичний працівник сказав, що можна видихнути спокійно, показники пульсу, серцебиття нормалізуються, але зненацька, коли вони зачинили двері машини і вже хотіли їхати в лікарню, всі почули той звук, який приводить рідних, знайомих в розпач, а медиків в режим швидкого спасіння життя- зупинка серця. В хлопцеві завмерла кожна клітинка тіла, а у вухах дзвиніло. Він не міг відвести погляду від червоної рівної лінії. Елізабет і Ростислав нарешті змогли взнати, де ж їхня донька і, коли вони почули цей самий звук, батьки хутко побігли до тієї швидкої в надії, що там не Анастасія. Що ж не завжди трапляється так, як хочеться. Ліз різко зупинилася, ніби її хтось тримав, і тремтячими долонями схапилася за обличчя. Можливо, такий рух допомагав жінці не закричати про своє горе. Ростислав обійняв жінку з словами "все буде добре. Ти ж знаєш, яка в нас сильна Настя". 
Парамедик, як тільки-но зазвучав сигнал, переліз через перше сидіння і заскочив на каталку, почавши проводити непрямий масаж серця. Вже за якихось півхвилини чоловіку стало важко, але він через силу робив масаж далі. Один з його співробітників поплескав його по плечу, давши знати, що можна помінятися аби той відпочив. Чоловік, всівшись на лаву, поверхнево дихав, на його чолі виступили краплинки поту. Ярослав згадав, як в інституті навчали їх надавати елементарну медичну допомогу, включаючи і закритий масаж серця. За правилами потрібно здійснити 100 ударів за одну хвилину. Така робота буде важкою навіть для міцного, м'язистого чоловіка. На Елізабет та Ростислава напала видима паніка. Жінка кричала, що втратила доньку, впала на землю і що тільки не говорила в розпачі. Чоловік перестав підтримувати Ліз, він не кричав, не галасував, просто гірко плакав. Натомість від них, Ярослав надалі стояв, але ще більш напружено. Стиснувши кулаки настільки, що всі судини в долонях перекрилися, кров не могла нормально циркулювати в організмі і тому руки біліли. Крізь маленьке квадратне віконце, юнак бачив, як медичні працівники вже налаштували дифібрилятор і за до помогою електричного струму приводили дівчину до життя. Взагалом така терапія є дуже ефективною. Лікарі можуть призначити "перезапуск" пацієнта наново. Тобто серце хворого зупиняють, а потім знову запускають. Це дуже складна процедура і здійснюється один раз на все життя при великій потребності, адже це відповідальність. Тоді пацієнт може й справді казати, що починає життя з нового листа, тому що він народився вдруге. 
Юнак дивився як від електричного струму все тіло дівчини здригалося. Час для всіх тягнувся занадто довго. Десь на третій раз на реанімаційному моніторі з'явилися кардіограма, малі показники пульсу і серцебиття. Один парамедик залишився сидіти біля Анастасії, інші зайняли передні місця і швидко поїхали. Ярослав підійшов до батьків дівчини, сказавши, що її повернули до життя. Вони неодразу повірили, бо думали, що хлопець їх втішає. Ростислав за руки підняв Елізабет і вони разом кудись пішли. З-за рогу жінка крикнула юнаку чи він не хоче, щоб вони його підвезли в лікарню. Він вагався, однак, почувший злий голос парамедика "куди він дівся?!", Ярослав побіг до сім'ї. І ось всі сіли в зеленого кольору ланос і поїхали. 
Окрім медиків активну роботу проводила аварійна служба. Вона почала рятувальну операцію. Одягнувши спеціальні костюми і маски, вони пішли в середину для перекриття газу. Поліція не могла поки що нічого вдіяти. Вони чекали того моменту, коли можна буде зайти в лікарню, щоб оглянути, чому так трапилося і кого потрібно підозрювати. 

- Ми ввели їй заспокійлеве, дайте пацієнтові відпочити. Зайдете пізніше, ми просимо вас залишитися тут,- повідомила медсестра.
- Скільки можна чекати, ми вже всі навзводі!- сердилася Елізабет.
- Вибачте, ми дуже знервовані,- перепросив в медичного працівника Ростислав, обійнявши Ліз.
Чоловік як тільки міг підтримував свою дружину, а вона відповідала тим самим. 
Ярослав відсторенено сидів в нудному коридорчику. Він мав безліч питань, проте жодної відповіді. 

- Не пощастило тобі з нами. Може, знайдеш іншу, простішу справу?- запитав Ростислав, присівши біля хлопця. 
- По-перше, змінювати небажанно, по-друге, я хочу докопатися до істинни, по-третє, в цій справі замішаний мій друг і, по-четверте,- хлопець зробив паузу, задумавшись,- моя невдача слідує за мною ще з дитинства.
- Справді? Мені здавалося інакше, ти хороший хлопець,- поплескав чоловік по плечі юнака.
- Видно для когось я не був такий хороший... Мене завжди турбує один момент мого минулого, хочеться повернутися назад і виправити, не відступити так легко...
- В чому проблема? Ти зараз можеш все повернути.
- Тієї людини нема або вона забула мене, або спеціально не впізнає, не хоче говорити.
- Я розумію пройшло багато років з тих пір, ти не знаєш, як в тієї особи склалося життя, тому не роби таких конкретних висновків.
- Так хлопці, я думаю нам варто що-небудь перекусити і випити кави або чай. Мій любий чоловіче, що скажеш?- запитала Елізабет.
- Я на це не поведуся. Ти ж хочеш, щоб я все купив і приніс,- відповів з переможною посмішкою Ростик.
- Давайте я?- два погляди здивовано глянули на юнака. Дали гроші і відправили. 

Ярослав вийшов на похмуру, нелюдну вулицю і прямував в якусь кафешку. Черги ніде не було, що не могло його не радувати. Зайшовши в двері світлої кав'ярні, до нього привітався молодий чоловік. Тут все облаштовано настільки комфортно, що атмосфера не давала покинути швидко це місце. По обидва боки кав'ярні розташовуються спершу тканині прилавки, біля яких стоять столики, а далі, столики зі стільчиками. Відмежовувалося це все деревяною, дірчастою стіною. В самомому кінці приміщення здійснюють замовлення. Продавець мав творчий вигляд: довге волосся, зачесане на ліво, засічені рукава світера, а поверх одяг захищав темно-бордовий фартух. Ярік замовив два американо та одне лате, окрім того взяв 3 круасани з шоколадом. Це все йому гарно запакували в один паперовий, коричневий пакет із назвою закладу та підписом бариста. Хлопець відчував себе добре поряд з цими людьми. Для нього за декілька днів Елізабет і Ростислав стали токою собі невеличкою сім'єю. Він щасливо повертався до лікарні, як відчув на собі важку руку. 

- Де тебе в біса носить, Едіку??
- А чого тебе це постійно злить? О, бачу ти став вже прислугою для них,- насмішкувато промовив Едік.
- Знаєш що, ти- жахливий,- взявся за комір хлопця Ярік.
- Полегше, ми ж друзі. Думаю ти проблем не шукаєш.
- Ні, не шукаю, тому що для деяких я і є проблема,- різко відпихнувши, промовив на кінець хлопець.

Ярослав всім догодив своїм вибором в їжі або ніхто просто не хотів давати певних зауважень. Після смачного перекусу почалися веселі розмови, за якими час минав непомітно. До дверей Анастасіїної палати підійшли троє офіцерів поліції. Медсестра повідомила, що заходити поки що не можна і тоді їхня увага припала до сім'ї. Ввічливо запитали чи випадково вони всі прийшли до "підозрюваної". Виявляється, коли аварійна служба перекрила газ, поліція зайшла всередину для збирання доказів, включаючи й камери, що стоять в кожному коридорчику. Поліція не все розповіла родині, лише те, про що було повідомлено їм. Вони мають одне завдання- забрати Настю у відділок для допиту, більше нічого їх не хвилювало. 
Дівчина помалу відкрила очі. "Знову?..",- подумала вона. Анастасія відчувала себе знесилено, боліла голова, трохи світ плавав. На диво вона пам'ятала все, що трапилося і навіть той напад. Її спроба припіднятися провалилася, тому що зігнути руку через крапильницю не виходило, ще й кисень, яким Настя дихала заважав. Поглянувши вгору, вона дотягнулася до кнопки і в палату одразу зайшла медсестра. За аналізи і про минулі назначення лікаря ніхто не згадував. Це вже було непотрібно. Жіночка перевірила чи крапельниця не закінчується, зняла кисневу маска, допомогла прийняти зручне положення і вийшла. В палату завітали батьки з щасливими посмішками і очима на обличчях. Дівчина прикувала свій погляд на Яріка, який помітив це тільки-но зайшовши. 

- Сонце, ти нас так налякала,- в один голос сказали полегшено дорослі.
- Вибачте, але все добре, я жива,- відповіла вона, все пильнуючи хлопця.
- Я не знаю усього що ти вкоїла, але радий за твоє здоров'я.
- Так, звичайно,- таким самим сухим тоном промовила Настя Едіку. Вона зробила висновок, що він не любить її, можливо, просто прив'язався або найгірше- грається з нею. 
Раптово увірвався адвокат, який порушив напружену ситуацію в палаті. Взагалом його були раді бачити всі, а от сам чоловік прийшов з далеко нехорошими новинами. Перше, ніж він почав пояснення і розповідь, попросив дівчину розповісти все, нічого не приховувати. Батьки намагалися зробити натяк, що вона нічого не пам'ятає і глибоко здивувалися, коли Анастасія мовила "добре". Її історія не була якоюсь незрозумілою, все достатньо чітко та ясно. 

- Цього мало, недостатньо,- розлючено промовив адвокат, вдаривши по перилу ліжка. 
- Чому? Для чого?- запитав Ярослав.
- Нам потрібно серйозно подискутувати, тому я прошу вийти зайвим.

Едік зрозумів, що натякають на нього. Він поглянув на свою дівчину, чекаючи, коли вона скаже, що той є членом їхньої сім'ї та не зайвий. Але цього не трапилося і вже батьки Насті наказували йому вийти. 

- А він?- вказав Едік на колишнього односільця.
- А він в ділі,- твердо відповіла Настя.

Між їхніми очима проминула іскра злості, проте вони не могли виплиснути свої емоції на зовні. Едік замахав головою до дівчина, ніби, давши знати, що на цьому нічого не закінчиться. 
Адвокат розповів, що на камерах лікарні видно, як Анастасія зломала кран і він пошкодив трубу, внаслідок чого трапилися такі трагічні події. 

- Інші відеозйомки, як вона туди йшла або ж, як каже, що до неї хтось там був немає. Звичайно це підозріло і будуть щось робити шукати, розслідувати, але будь те готові до поганого. Зараз ти підозрювання і по суті вони можуть сказати, що улік більше немає і ти понесеш відповідальність за вкоєний злочин.
- Ви мені не вірите, правда? Ви думаєте це я зробила
- Авжеж...,- Настя глибоко видихнула і продовжила: Я згадала за ту ніч із зґвалтуванням. Давайте я Вам все розповім, дам показання і ви підете. Думай Вам не надто приємно працювати з злочинцем.

Деякі деталі адвокат ще раз перепитував, кожне слово записував у свій блокнот. Тоді ввічливо попрощався і сказав, що повідомить при будь-яких нових новинах. Ярослав теж вслід за чоловіком вийшов. Дівчина заглянула за двері, через які виходив хлопець. Вона надіялася, що там немає Едіка, але побачити весь діапазон коридору їй не вдалося, тому поспішних висновків не стала робити. 
Тільки-но палату покинули одні, зайшли інші, не лікарня, а прохідний двір. Двоє мужніх офіцерів без лишніх питань, з порогу почали допитувати Настю. Одразу стільки питань поставили, неначе за ними хтось жинеться. Зустрівшись із незадоволеними обличчями старших, вони зменшили швидкість, натомість пригрозили, що її швидше за все після одужання заберуть у відділок до точного рішення. 

- Добре, я вже можу давати показання?- запитала спокійним тоном дівчина чим неабияк здивувала слідчих. Задовольнившись цим додала: Тоді я починаю.
Вона вирішила не видавати своїх хвилювань, роздратованості. Зазвичай люди більше бояться спокійної особистості, бо ти не знаєш, що в них на думці. Стійко вистоявши в офіцерському натиску, Настя випросилася прогулятися. Дівчина блискавичною ходою зайшла за лікарню і почала говорити все, що накипіло, інколи вдаряючи ногою об світлу стіну будівлі. 

- Може, припиниш калічити свою ногу. З нас ти тут медик, маєш знати всі наслідки,- сказав Ярослав, проте дівчина не слухала, захопившись процесом.- Кажу перестань!
Хлопець схапив Анастасію за зап'ястя відтягнув її відстіни, повернувши до себе обличчям. Він вирішив провести свою терапію. Для цього юнак нарвав декілька ромашок невеличких всівся з дівчиною на зелену поляну і став слухати. Коли Ярік давав одну квітку, то називав ім'я тієї людини, тоді дівчина вимовляла всі свої думки про неї. Так хлопець краще пізнавав дівчину, що йому й хотілося, ну і самій Насті ставало краще, а ще вони могли посміятися разом над її дивними поясненнями чи прикладами. Найбільше скарг дістав Едік і поліція, бо вона ще була під враженням від їхнього візиту. Як тільки Ярослав підніс останню квітку, дівчина здивовано поглянула зі словами "А хто ще?".

- Ця квітка називається Ярослав,- мовив хлопець.
- Хм..,- затянула вона.- Тоді я хочу їй сказати дякую і що мені шкода за перші наші зустрічі. Мені здається ми показалися один одному зовсім іншими. Я не буду чіпати цю ромашку, поки що вона хороша.
- Ну раз ти не будеш з неї виривати пелюстки, то потрібно їй знайти гарне місце. 

Юноша підійшов ближче до Анастасії. Нахилившись до її ризинки на волоссі, він просунув стержень ромашки туди. Декілька разів перевірив чи саме так все ідеально, але, побачивши, що одне волоссячко вилізло, хлопець потягнувся рукою за нього, зустрівши на своїй шиї дихання подруги. Йому стало одразу і лоскотно, і приємно. Декілька секунд він наче завмер, а потім, ніжно провівши за вушко дівчини, заклав пасмо за нього. На обличчі Насті виступив легкий рум'янець. Вона сиділа, неначе закам'яніла, хоча в душі в неї стільки вирувало емоцій. 

- Мені личить?- якось вирішила розбавити мовчанку Анастасія.
- Дуже гарно, не відведеш погляду,- мовив Ярік з невеличким сміхом, побачивши розгубленість в її очах.- Добре, давай змінемо тему, бо скоро ще потрібна буде допомога медична. 
- Так не чесно. Навіщо ти мені це все кажеш?
- Щоб позлити,- вишкірився він на всі зуби. 
- Та йди ти,- вони пхнула хлопця так, що той похитнувся на спину і весело засміявся. 
Анастасія не відводила очей від його обличчя з подумками "Такі зелені добрі очі, яскрава посмішка". В голові різко почали виринати всі спогади за життя, які вона й так пам'ятала. Голова закрутилася, головний біль роздався на все обличчя. Вона схапилася руками за волосся, скрутившись клубком. 

- Настю, Настю!- Ярік схапив дівчину за руки, потрясши, щоб та прийшла в свідомість.- Що коїться? Що з тобою?

Її налякані очі дивилися на нього, але вона була десь далеко. 

- Ти знаєш мене?- запитала дівчина.
- Що? Звичайно. Ти мене теж знаєш.
- Ні-ні, я не про те. Ми були знайомі до тієї зустрічі в місті? 
- З чого ти це взяла так раптово?
- Я звідкись пам'ятаю риси твого обличчя, якісь менші... Добре, забудь. Я думаю мені потрібно повертатися в палату. 

Ярослав допоміг піднятися. На кінець він сказав, що вірить їй, що вона не винна. "Дякую",- самими губами промовила вона.
В коридорі вона зустрілася з тими самими поліцейськими, які призирливо провели дівчину поглядами. Вона якраз поспіла на роздачу їжі. Все виявилося навіть смачним, хоча колись в неї була думка, що у лікарнях жахливо харчують. Медсестра повідомила, що післязавтра вона може бути вільна, її випишуть. Батьки поїхали додому за проханням доньки, аби вони відпочили. Сама ж Настя занурилася під покривало. Спершу всі думки зайняв Ярослав, але згодом дівчина заснула міцним сном.