Глава IX

Дерев'яні двері палати помаленько відкривалися зі скрипом. В середину зайшла новенька медсестра. Вона мала дуже молидий вигляд. Можливо, їй десь двадцять років і, напевно, тільки випустилася з медичного закладу. Дівчина підійшла до Насті, почавши будити, зі словами, що потрібно йти в лабараторію здавати аналізи. Анастасії спершу здалося, що цей момент є новою частиною її жахливого сну. Проте, прислухавшись краще, та все зрозуміла і за звичкою одразу підхопилася з ліжка, ніби пролунав будильник. Чекаючи декілька секунд поки припинеться головокружіння від ранкової різкості, медична сестра взяла Анастасію під руки і посадила на стільчик. Натомість вона почала перестиляти постільну білизну, струсивши її від можливих крихіт і рівненько розправивши. Так за протоколами робили медичні працівники середнього персоналу двічі на день (рано і увечері). Спочатку Настя не звернула уваги, але потім, коли вона побачила незнайоме обличчя, пильно зупинилася очима на медичній сестрі. Для неї було дивним, що з самого ранку не прийшла Іра з своїм поганим настроєм і не поширювала його навколо. Вона уявила як би тоді її будила вчорашня медсестра. "Можливо, вона б почала кричати або просто скинула б з ліжка? Ну точно б не гралася зі мною",- роздумувала Настя. 

- Вибачте, що відволікаю. Можна запитати?- побачивши, що медсестра позитивно замахала головою, вона продовжила: Чому сьогодні ви за мною доглядаєте? Де ж... Іра?
- Її звільнили. Замість неї тепер я. Мене, до речі, звуть Поліна,- вона припідняла рукав свого тоненького гольфика і глянула на наручний годинник. Він мав чорний ремінець, а сам циферблат покритий золотим кольором та дрібними біленькими камінчинками, бо на сонці це все виблискувало кольоровими "зайчиками". Медична сестра побачила, як Настя роздивляється і додала: Цікаво? Це давній подарунок батьків. Приблизно йому вже 15 років і жодної тріщинки, подряпини!- гордо промовила Поля.- Ну, добре давай вже підемо. В перший день хочу заробити хороший авторитет.
- А... чому Іру звільнили?- через деякий час знову допитувалася дівчина, коли вони проходили коридорами. Вони постійно кудись завертали. Анастасія зрозуміла, що сама вона не знайде дорогу назад до палати. Дуже запутано побудовано, але найдивніше, що маніпуляційна знаходиться ніби в підвалі, бо вони постійно спускалися вниз.
- Я не маю права розповідати про це. Тим більше я не знаю, яка ти людина чи можна тобі довіряти. Не сприймай це як образу.
- Добре, я розумію. А взнати, на які ми йдемо аналізи, я можу?- посміхнулася Настя.
- Звичайно, Іра вчора мала тобі розповісти, але ладно вже, вона певно була дуже зайнята. Отож спершу ми йдемо на аналіз взяття крові з пальця, далі з вени. Після я тебе заведу до психіатра, невролога і мені сказали для профілактики ще до імунолога. 
- Ого, так багато? Я сьогодні зовсім не потраплю в палату?- засміяла вона з тонами істерики.
- Не хвилюйся, то лише так здається. Все пройде швидко.

Медсестра привела її до широких білих металевих дверей. Виглядає моторошно, але що зробиш. Їй одразу згадалася сцена із фільма-жахастика, а саме психіатрична лікарня, де проводять наукові дослідження на людях. Так як це був вранішній ранок, довжелезної черги до цих дверей ще не було. Поліна ввічливо привіталася з лаборантами, давши листок, де написано назначення лікаря з його печаткою. Насті вона повідомила, що мусить йти, бо в неї є ще інші хворі, але та обов'язково повернеться. Якась повненька жіночка вийшла з іншої кімнати, тримаючи в руках запаковону голочку, спирт. Далі взяла штатив з пробірками та інше. На робочих столах ніяких інструментів не було. Лабараторія відкривається о 08:00, а зараз було лише 07:30. Жінка показала куди присісти Насті, а сама продезінфікувала руки та одягнула медичні рукавички. Взявши до рук її долоню, дала вказівку розтирати долоні. Як би їй не хотілося, руки все одно були, як лід. Лаборант намагалася самостійно розігрити, що виявилося безуспішним. Тоді вона завчасно вибачилася, бо сказала, що прийдеться трохи понатискувати на палець. Дівчина попрямувала до виходу з маніпуляційної із болем в голові. Слова тієї жінки про "трошки натискування" перетворили палець дівчини на здоровий синьо-фіолетовий синяк. Ніяк її кров не хотіла ділитися з лаборанткою. Опісля процедури Настя вийшла на коридор, але Поліна не прийшла за нею, щоб завести на інший аналіз, тому вона вирішила знайти кабінет самостійно. "Ну, логічно це десь має бути на цьому поверсі",- думала дівчина. Вона, повертаючи декілька разів за ріг, зайшла в коридор, в якому мерехтіла коли-не-коли лише одна лампочка. Анастасія насторожилася, вже вдруге в цій частині лікарні їй стало страшно. Маленькими кроками вона просувалася далі, вглиб темряви. Анастасія зловила себе на думці, що колись вже відчувала щось подібне. Така темрява, сирість нагадували їй якийсь момент у її житті, але вона не розуміла який саме. Попід стінами стояли багато шкафчиків, певно призначенні для одягу або засобів для прибирання. Жодного вікна, жодної рослинки та дверей не було. Внутрішнє "я" дівчини розділилося на дві половини. Одна частина казала їй повертатися назад, бо тут немає кабінетів, маніпуляційних. Інша ж частина хотіла дізнатися що розташовується в кінці. Саме друге її "я" перемогло. Інколи всім хочеться мати гострих відчуттів, отримати приплив того адреналіну. Раптово Насті стало весело, в неї почала крутитися голова і все по трошки попливло в сторони. Дівчина подумала, що це просто від страху і далі йшла, не звертаючи на це уваги. Підходячи до кінця, вона побачила безліч труб на стіні і з однієї такої Анастасія відчула запах газу і шум, з яким він виходить. Вона зрозуміла, що це витік і всіх потрібно швидко евакуювати. Перш за все її охопила паніка, але більш-менш зібравшись з думками, Настя через в'язкість, легку туманність повітря оглянула місцину. Її ноги підкошувалися, голова різко почала боліти. Збоку від труб вона помітила важіль. Вставши на свої пальчики, вона тоненькою, маленькою рукою потягнулася до нього. Настя хотіла і намагалася зсунути важіль для того, щоб перекрити потік газу. На пробу десь так п'яту своїми кінчиками пальців вона зачепилася за металевий стержень і потягнула вниз не розрахувавши сили. Важіль обломався і гострим кінцем впився та продірявив нижню трубу. Газ ще дужче зашипів і відчувся різкий неприємний запах. Анастасія запанікувала, злякалася, що вона винна в цьому, що через неї виникла ще гірша ситуація, ніж до того. Побачивши аварійну застіклену кнопку, дівчина підійшла до неї. Навкруги нічого не було, чим можна розбити скляну коробку. Важіль з труби Настя боялася дістати, бо тоді витік газу став би більшим. Вона склала свою долоню в кулак відступила великий крок назад і, замахнувшися, з дурі вдарила, що разом з цим і натиснулася червона кнопка. Одразу, опісля цього, в лікарні почалася серена. Що відбувалося зверху вона не знала, чи повірили цій сирені і чи почали виводити людей назовні. Підліток розуміла, що їй теж потрібно вибиратися і якомога швидше. В середині свого тіла не було ні краплинки свіжого повітря. Як би вона не дихала, через одяг чи ні, її переповняв нестерпний запах газу. Він стояв по всьому коридорі. Настя маленькими кроками намагалася просуватися вперед, проте відчувала як сили знову покидають. Це саме відчуття, страх- все було до болю знайомим. Зненацька голова запоморочилася від червоного світла тієї однієї лампочки. Вона думала про Едіка, поліцію, лікарню і чому тут знаходиться. Думки настільки її охопили, що дівчина впала додолу. Настя не збиралася здаватася і повзла далі, допоки в останній момент в її пам'яті виринув спогад про ту ніч, коли до неї пристали двоє чоловіків. Тепер все стало зрозуміло про яке зґвалтування говорили навкруги. Вона раділа, що тоді поруч опинився Едік, але її заполонив сум і розчарування, що в найпотрібніший момент його нема. Нема тієї людини, в якої можна попросити про допомогу.