Глава VIII

Літній, прохолодний дощ, інколи супроводжуючись громовицею, заливає Тесарі третій день. Усі садки мешканців набралися води, яка ніяк не закінчується. Вся їхня весняна праця пропала, тому що від такого дикого дощу рослини почали гинути. Самих перехожих рідко, коли можна зустріти в місті, окрім вечорів, так як більшість людей починають повертатися додому. Тоді ще й машин багато, внаслідок чого виникають затори, які тягнуться кудись далеко. 
В такий період погоди практично всі ходять засмучені, похмурі, іноді злі. Дощ завжди навіює якісь спогади та думки, і щонайгірше, всі вони- негативні. Ніхто не хоче продуктивно працювати...Можна сказати, що настає масова депресія. Зараз не розповідається про тих, які навпаки щасливі дощу. Ті, які насолоджуються такою хмурою погодою. 

Анастасія повільно почала розплющувати очі. Різке світло від звичної вже повної темряви, засліпило її і вона змушена була заплющити їх назад, щоб звикнути. Перше обличчя, яке встигла роздивитися дівчина, нависло над нею, змініючи крапельницю. Це рудоволосса медсестра із сіруватим кольором очей. Вона має хорошу фізичну форму: тоненька талія з однаковим приблизно за об'ємом тазом і грудною частиною. Її тіло повністю складалося з вигинів, що дівчина не могла відвести погляду, а ось обличчя вона мала змарніле з гострими рисами підборіддя, вилиць. Під час її роботи, одне закручене пасмо вилізло з її низького хвостика і почало звисати перед обличчям. Таким жестом, як у багатьох кінофільмах, медична сестра намагалася здути його повітрям кудись назад чи вбік, але виходило не зовсім так, як хотілося. Коли ж власне волосся набридло їй, вона через злість кинула все на підлогу і підійшла до вікна, діставши дзеркало. Насті стало дивно, що так швидко можна через щось рознервуватися. Потім вона побачила, що руки медичної сестри занадто тряслися. Дівчину це насторожило. В неї виникнуло два варіанти: або медичний працівник хворий, має певну паталогію, або ж вона зловживає алкоголем, курінням і наркотиками. Чомусь другий варіант дівчині більше подобався, аніж перший. Вдоволена медсестра повернулася до дівчини, підняла все знову з підлоги і далі налагоджувала те, що не встигла виконати, так, ніби й нічого не трапилося. Анастасія, хоча навчається на психолога, все одно знає, що такі прилади потрібно віднести на дезінфекцію, а далі стерилізацію, але ні в якому разі це не повинно потрапити в кров будь-якого пацієнта. Дівчина потягнулася рукою до халату медсестри, щоб та звернула на неї хоча б якусь увагу. Але все дарма. Вона відчула у своєму тілі настільки сильну слабкість і втому, що їй не хотілося нічого роботи. Іра, виявилося так звали медичну сестру, взяла зручно пальцями голку і зігнулася до руки. Настя, борючись зі своїм недомаганням, сховала руку під простирадло. Медсестра одразу розгнівалася, пробурчала собі під ніс щось схоже на: " Ти подивися, вже прокинулася і заважає мені тут свої справи робити". Вона вирішила взяти руку дівчини силою, але Анастасія тоді почала трястися, крутитися, робити все, щоб та не змогла попасти голкою. 

- Настю, нарешті ти прокинулася. Сестра, сестра дивіться! В неї очі розплющені!!- закричав Едік. Бійки двох дівчат його змусили прокинутися, можливо, навіть не вони, а ліжко, яке під кожним рухом пацієнтки жахливо скрипів, ніби просто розвалиться під нею. 
- Я й сама бачу. Потримай руку, крапельницю поставити треба!
- Чекайте, спершу лікаря покличте.
- Кошмар, як ви всі мене дістали!

Вона знову прокинула все на підлогу і вийшла. 
Едік підтягнув стільчик до ліжка і взяв руку дівчини в свою. Настя одразу відчула його тепло, ніжність. Вона була невимовно щаслива побачити його. Тоді хлопець різко підвівся, сказавши до дівчини "одну хвилинку", і підійшов до своєї вітровки. Як тільки він її не перевертав, тряс, поки з якогось невідомого карману випав на підлогу телефон. В цей же час прийшов лікар. Поки він оглядав хвору, Едік вийшов. 

- Що ж, якщо дивитися просто на тебе, то вигляд ти маєш хороший. Завтра зранку здасиш аналізи, під вечір подивимося чи все в нормі і, якщо так, то ми випишемо тебе додому. Влаштовує?- чемно запитав лікар.
- А вже додому мені не можна? На аналізи я завтра прийду,- дівчина дивилася на нього такими благальними очима, що лікар зам'явся. 
- Не знаю... Я б не радив так робити, потрібно поспілкуватися з твоїми батьками.
- Добре, дякую,- крикнула у слід Настя. Не те, щоб вона хоче втікти з цього місця, чи тут дуже страшні умови. Але вдома завжди краще. Тим більше дівчина боїться Іри. Та їй ще мститися, напевно, буде. 
Вона самостньо лежала в палаті, нікого не було, ні з ким не можна було порозмовляти. Дівчині стало нудно. Вона обдивилася навкруги, зробила висновок, що крапельницю їй таки не поставили, і вирішила шукати пригод на свою голову. Повільно привставши, спустила з ліжка ноги, і так само повільно піднялася. 

- Ей, сонце, що це ти витворяєш??- запитав здивовано Едік, підбігши до дівчини і взявши її за талію.
- Чого ти так розхвилювався? Я хочу пройтися трохи. В мене ноги вже затерпли від постійного ліжкового режиму. 
- Ну що ж, тоді пішли,- ласкаво запропонувавши допомогу в підтримці, сказав Едік. 

За дверима палати, де була постійна тиша і спокій, лікарня, наче палала, ожила. Медсестри бігають туди-сюди з картами про історії хвороб пацієнтів, приладами, а медбрати возять хворих то на крісло-каталках, то поросто каталках, то на ношах інколи проходять. Лікарів можна було побачити лише через щілину їхніх кабінетів. Коли ті робили огляд або здійснювали певну процедуру. Настя з Едіком, непоспішаючи спустилися в двір лікарні. Навколо приміщення огороджено високим блакитним парканом. В дворі прибирали прибиральниці, тому тут ідеально чисто. Багато насаджених дерев та кущів озеленювали сіру місцину. Хлопець повів дівчину до найближчої лавки. Сів спершу сам, а Настю до себе підтянув за талію і обережно всадив на коліна. 

- Ти не уявляєш, як я хвилювався за тебе, коли побачив в той день...Я не знав що робити, а потім, коли ти лежала в лікарні 2 дні без свідомості, я думав, що з розуму зійду. Який я щасливий, що все добре. Я сумував,- сказав Едік крепко обнявши Настю.
- До речі, Едіку, я хотіла запитати в теба ще одразу, але змоги не було. Я не розумію чому я тут знаходжуся...
- Що??? Мені не почулося? Ти серйозно?

З-за рогу лунали батьківські радісні голоси, які все наближалися. Мама з татом підбігли до дівчини і ззаду обійняли. Хлопець сказав, що відійде, не хоче заважати, і залишив родину на самоті. Елізабет проводила лагідно долонею по обличчю доньки. З їхніх очей сяяло безмежне щастя. Коротко поспілкувалися про день, як вони дізналися, що Настя прокинулася( виявляється Едік їм зателефонував). Вони не могли наговоритися. Такий прекрасний момент перервав телефонний дзвінок. Ростислав підняв слухавку і одразу змінився на обличчі, лише сказав: "Зараз піднімемося". Елізабет теж зрозуміла про що йде мова, а ось Анастасія й гадки не мала. Дівчина відчула, як пальці матері похололи настільки, що по шкірі пробігався морозець. За мить Настя впала в ще більшу незрозумілу ситуацію...
Батьки зупинилися перед палатою і попросили зачекати доньку біля дверей. Це було дивно, але Едік зайшов разом з ними. Через декілька хвилин в середину вирішив зайти давній її знайомий.

- Куди це ти намилився?- сердито запитала дівчина.
- Це ти що тут робиш??
- Це моя палата, ясно? Йди звідси!
- Яка ж ти нахаба! На ній не написано, що це твоя палата- це, по-перше. По-друге, я прийшов на допомогу розслідування одніє справи. По-третє, ніяк не можу зрозуміти, чого я завжди зустрічаюся з тобою. Я надіюся відповів на твою цікавість, тому тепер відійди, не закривай мені прохід,- сказав Ярослав.
- Не відійду. Мене попросили зачекати тут, а там мої батьки і Едік. Яку ти там справу досліджувати маєш?!
- Стій, ти одна лежиш в цій палаті?
- Так!
- Не може бути. Мені не віриться... Виходить це ти та дівчина???
- Та що не так?!- в паніці прокричала Настя. 

Почувши вереск, всі звернули увагу на них. Прибігла охорона, двері відчинилися, з яких вийшли ще два поліцейських і чоловік в чорному костюмі. Вони щось пояснювали охоронцям, але дівчина не чула. Вона не розуміла, що знову коїться, чому поряд з сім'єю знаходяться інші люди. Раптово відчувши слабкість в ногах, Анастасія, спершись на стіну, сповзла по ній додолу. Дівчина сказала, що просто хоче посидіти нічого більшого, і, розібравшись, що нікого виганяти не потрібно, і такого більше не повториться, всі мирно розійшлися по своїм справам.

- Ей, вставай, нам треба теж зайти,- підійшовши впритул сказав Ярік, але дівчина не хотіла, він додав:- Твої відмахування головою не приймаються, йдемо.

Він потягнув її за складені один на одного руки і затягнув до інших. Побачивши її, старші притихли. Ніхто не міг наважитися почати розмову. Поліцейські права не мали, батьки не могли підібрати потрібних слів, бо боялися, щоб доньці не стало гірше. Едікові було ніби все одно на все. Він всівся на ліжко, заклав ноги, як для медитації, і, здавалося, не хотів ні в чому брати участь. Анастасія помітила що на планшетці одного поліцейського вже був списаний листок. "Напевно, хтось давав якісь показання",- подумала дівчина. Тільки, як вона це помітила, Ярослав підійшов до офіцера і, перемовившись декількома словами, отримав цей папірець до рук. Протягом читання його обличчя набуло напружених рис, він намагався їх не видавати, але дівчина це помічала. Не витримавши напруги і того гнітючого мовчання, вона взяла все в свої руки.

- Ну давайте, я ж бачу ви хочете щось запитати. Я сама маю безліч запитань. До прикладу, що тут в біса коїться?
- Анастасіє!- гримнув її батько.
- Що тату? Не подобається, як я виразилася? Вибачте, але іншого підібрати не можу на всю цю ситуацію.

Елізабет опустила очі додолу, як мала дитина, на яку сваряться. Вона могла уявити, що відчуває її дочка, і від цього ставало ще гірше. 

- Добре, ми тут зібралися аби зібрати всю інформацію для пошуку злочинців, які тебе практично згвалтували, щоб вберегти в нашому місті інших дівчат,- почав нейтрально адвокат і додав: Розкажи нам, що ти пам'ятаєш.

Побачивши, розгубленість дівчини, адвокат запропрнував їй, що вона може на них покластися, ніхто не буде розголошувати інформацію, і, якщо та хоче, то може розповісти лише батькам або адвокату.
Дівчина попрохала залишити її наодинці з батьками і побажання одразу здійснилося. 

- Мамо, тату, про що це він говорив? Яке згвалтування?- перелякано запитала дівчина і на очі накотилися краплинки сліз. 
- Ти не пам'ятаєш зовсім нічого?
- Нічого, взагалі...

Елізабет обійняла дівчину, сказавши заспокійливі слова. "Як добре мати батьків, це постійна опора, допомога, підтримка, захист. Я безмежно їм вдячна. Кожну невдачу, поразку, хвилювання вони переживають зі мною",- думала Настя і ще більше притиснулася до матері. Ростилав ходив по палаті, схапившись за свій чуб, декілька разів посилено видихнув і попрямував до виходу. Хлопці сперечалися між собою, ділилися думками про справу. Вийшовши, Ростік зустрів багато запитальних поглядів, в очікувані почути щось нове. Натомість чоловік замахав головою.

- Я думаю на сьогодні досить хвилювань з моєї доньки. Вибачте, але давайте розберемося з цим питанням завтра.
- Що ж ти завжди можеш зателефонувати мені, Ростиславе. Ми друзі, тому я готовий допомогти з усім розібратися в будь-який момент. Хай щастить,- на прощання відповів адвокат.
- Владиславе Григоровичу, зачекайте. Це все?- ошелешено запитав Ярік. 
- Ти чув, що зараз наша потерпіла не в змозі допомогти розслідуванню. Повертайся на навчання або йди додому. 
- Едіку, а ти куди? Не йдеш до своєї дівчини? 
- Та...нічого сьогодні не вийшло, а в мене ще справ море. Так що я вже йду. Прощай.
- Ми так давно не бачилися і я зустрічаю тебе пов'язаним зі злочином. Ти не хочеш поговорити, надоложути весь цей час?
- Ні, я ж кажу зайнятий,- трохи роздратовано відповів той.

Ярослав залишився один біля палати номер 38. Його заполонила злість і він вдарив ногою в стіну. Звичайно заспокоїтися це не дуже допомогло, але біль зайняв перше місця у відчуттях. 
Вечір Анастасія проводила з батьками. Вони дивилися разом комедію, їли корисні смаколики і просто відпочивали від проблем. Деінколи з палати лунав веселий сміх, на який медична сестра приходила з погрозами, що зараз вижене батьків і на цьому все закінчиться. Але тільки, як та виходила, Настя комедіювала її, на що всі радісно реагували. Коли фільм закінчився, Настя вже спала. Батьки поклали обережно під голову доньки подушку, накрили простирадлом, поцілували по черзі в лоб і вийшли з палати.