Глава VI

Хлопці сплять "мертвим сном" вже дванадцяту годину. Вони не чують, що гуртожиток весь, наче горить, від метушні студентів. В них нарешті випала можливість виспатись, тому вони нікуди не поспішають. Голосна смс, яка прийшла на телефон Едіка, пробудила всю їхню кімнату. 

- Едік, скільки разів говорити? Ти можеш ставити телефон на безвучний режим або на вібрацію і то краще буде,- пробурмотав сердито один хлопець.
- Заткніться і послухайте. Що там таке робиться?- запатав сонно Ярослав.

Едік тихенько виліз з-під ліжка і відчинив так само двері. Оглянувши коридор вздовж і поперек, він різко зачинив двері в кімнату, ще й до того замкнув на замок.

- Що сталося? Навіщо ти замкнув нас?
- Тсс, там ходить ректор з перевіркою по кімнатах. До нас залишилося приблизно три- чотири. Зараз вони зайшли до ботанів з другого курсу.

Почувши такі страшні слова, як ректор і перевірка, а це означає, що там ходить і адміністрація, і ті, хто відповідає за гуртожиток, вони почали дуже швидке прибирання.

- Кидайте мені пусті пляшки і коробки з сигарет,- коли їх набралася ціла торба, друзяка запитав: Чого їх так багато?
- Просто останній раз так ходили чотири місяці тому. Лови ще одну.
- Де моя коробка з гантелями??
- В шафі!

Все сміття вони віддали Едіку, щоб той відніс його в сміттєвий бак на вулицю. Чому йому? Бо його вважали найспритнішим з них. Самі хлопці почали стерати на видних місцях пил і ногами та футболками змітати з коврика все непотрібне. До їхньої кімнати підходили кроки... Всі завмерли...

- Все добре, я виніс сміття і мене не засікли,- ледве промовив він швидко дихаючи,- але до нас зараз зайдуть.

Як тільки він це сказав, у двері одразу постукала адміністрація. Хлопці закинули в шафу свої футболки і, ніби й нічого не сталося, чепурилися самі.

- У вас тут так тихо, аж підозріло,- сказав ректор.
- Нам просто нема чого приховувати і ми тільки прокинулися,- впевнено відповів Ярік.
- Ви не прибирали кімнату перед нашим візитом, як всі?
- Ну, Марина Олегівна, ви ж знаєте, що в нас завжди чисто. Ви це нам ще з перших курсів казали.
- Так, це чиста правда. 
- Добре, навіть дуже добре. Мені приємно, що в нашому гуртожитку є такі хлопці. Йдемо далі. Тут все впорядку,- задоволено промовив Олександр Олександрович( ректор інституту).
- Гарного вам дня,- побажали в один голос хлопці. 

Почекавши декілька хвилин, вони зайнялися великим сміхом, перекривляючи перевірку і один одного. Ранок в них почався на повному позитиві.
Едік згадав про смс і пішов до телефону: "Повертайся додому". Він одразу відкрив чат з Анастасією:
"Сонце, привіт. Як в тебе справи?"
"Добре, а ти як? Я вже страшено сумую за тобою"
"Я теж. Тут така справа в моїй сім'ї дещо трапилося, я буду певний час поза зоною"
"Щось серйозне??"
"Напевно, ще сам точно не знаю"
"Напиши мені одразу, коли зможеш. Бережи себе"
"Пока"

- Кому ти там строчиш?
- Насті. Вона, до речі, дуже хороша і мила дівчинка. Не така, як усі мої попередні.
- То у вас все склалося?
- Думаю, що так. Давайте змінемо тему. Мені не подобається, що ми говориму про мою дівчину.
- Ого, нічого собі. То ти з серйозними намірами. Це вперше таке, невже вона особлива?
- Ви сьогодні вихідні всі?- запитав Едік. 

Хлопець просто проігнорував друга, давши знати, що справді не хоче обговорювати Анастасію і сваритися. Його зрозуміли і з радістю поміняли тему, таким чином підтримавши. 

- Я вихідний, сьогодні підробітку нема,- сказав перший Ярослав.
- Я теж.
- Аналогічно. 
- Навіть не віриться, давненько в нас так не співпадало,- промовив здивовано Ярік.
- Давайте гуляти, проведемо цей день активно, щоб запамятати назавжди. Я за все платитиму,- запропонував Едік.

Хлопці перезирнулися, кивнули на взнак згоди і почали вдягатися. 

- Куди підемо? - запитав Ярік, коли вони вже йшли по вулиці. Тільки як їхній друг хотів щось запропонувати, Едік його випередив:
- Можна я сам виберу, так як я буду платити?
- Так, ми не проти.

Едік зупинився перед вивіскою "Льодовиковий період". Трішки назва не підходить до спекотного літа, але те, що маємо.

- О ні, Едік. Тільки не кажи, що ми прийшли на ролледром...- сказав Ярослав так, неначе пошкодував, що сьогодні в нього вихідний.
- О так, Ярік,- перекривив Едік хлопця.

Поки вони чекали, щоб їх запустили в середину, людей потихеньку ставало більше і більше. 
Сам по собі ролледром не був дуже гарним. З ліва розташовується кабінка для того, щоб купити білет. Вся будівля пофарбована в білий колір. З права від вхідних дверей починається довга й висока зелена сітка. Вона тягнеться навколо всієї будівлі. 
Коли до початку сеансу залишилося двадцять хвилин, людей почали заводити в середину. Біля пропуску стояв охоронець. Він носив синю форму з кепкою. Щось схоже носить поліція. Проминувши пропуск, хлопці почали шукати вільне місце на прилавках. Їх там стоїть не багато, чи то 8, чи то 9. Попід стіною стоять старенькі голубого кольору шкафчики для взуття. Для того аби всім хватило сховати своє взуття, ті, хто прийшов компаніями запихали все в один шкаф і закривали на замок. До кожного є свій ключ, але одним ключиком можна відчинити не тільки свій, а всі інші тумби. З іншого боку, навпроти, стоїть жінка, яка роздає ролики. Деякі навіть приходили одразу зі своїми. До жінки тягнеться черга практично від самого пропускного пункту. На її обличчі можна прочитати, яка вона стомлена і хоче додому. Трішки далі від неї розташовуються прикріплені гачки, на які можна вішати свої речі. На стінах всюди красуються повішані фотографії з чемпіонами у фігурному та роликовому катанні. Коли починається зимня прохолода, на цьому місця закатують льод, і бажаючі можуть кататися на ковзанах. Просто знімають пластикові килимки і залишається одна бетонна стяжка.
Хлопці взяли ролики, міцно їх зв'язавши, і пішли на вхід до площадки. Гучно апарат дав знати, що сеанс почався і можна заходити. Велика толпа людей почала пхатися, щоб скоріше зайти. В Ярослава і Едіка кататися виходило найкраще, інші двоє їхніх друзів якось там намагалися їхати близько біля бортика. Більшість людей тільки пробували кататитися, лише троє якихось хлопців вправно вміли манервувати. Ярослав боявся когось збити і боявся, щоб його не збили, як сталося з Едіком. Трьохгодинне катання можна поділити на три періоди. Перший і третій, коли всі катаються кругами, що нема місця, а другий, коли більшісиь людей стоять чи виходять, щоб відпочити. Всім було дуже весело і спекотно, хоча в будівлі працює п'ять кондиціонерів. Едік набрав великої швидкості під кінець. Йому подобалося швидко їздити. Раптом його ролик зіткнувся з роликом якоїсь дівчини. Вона встояла, але хлопець поїхав хтозна- куди, доки не в'їхав в двох друзів, які всі разом впали і покотилися, підбивши Яріка, який в цей час шукав їх поглядом де є його друзяки. Вони розійшлися сміхом. Іншим навколо людям було всеодно на них. Та й впринципі найкраще, що могли зробити перехожі, просто проїжджати повз, не наїхавши на лежачих.

- Круто покаталися, щоправда мені хтось дуже добре заїхав в стегно своїм роликом,- сказав один друг хлопцям. 
- Це ще не все,- заусміхався Едік.
- Ти вирішив потрати за один день всі свої гроші?
- Сьогодні можна.

Вони йшли півгодини, коли зупинилися перед помаранчевою палаткою, на стіні якої красувався герой з шутер( це такий жанр відеоігор, в якому процес складається з стпільби зі зброї). 

- Це ТІР?
- Ага, давайте так: той, хто програє, виконає наше бажання або ставимо ставки.
- Я за ставку. Тому, хто з нас виграє, складемося по п'ятдесят гривень. 
- Якось мало, але ладно, мені й цього вистачить,- промовив Едік.
- Зараз подивимося чи ти виграєш.

Першим пішов самовпевнений Едік, він не промахнувся жодного разу. Його друзі ошелешено стояли. Звичайно ніхто більшого рекорду поставити не зміг. 

- Звідки ти вмієш так добре стріляти?
- Ну, напевно, з ігор. Я обожнюю грати в стрілялки.
- А, тоді ясно.
- Все в мене закінчилися ідеї, тепер вже я у вас питаю куди підемо?
- Може, в кіно?

На дворі почали сідати сонця, ставало пізно, тому єдине розважальне місце, яке ще збиралося працювати, це кінотеатр. Хлопці вирішили полоскотати свої нерви і психіку, і піти в 3D на жахастик. На передньому ряді сиділи якісь дівчата. Під час найстрашніших моментів, хлопці нахилялися до їхніх вух і щось прокрикували. Взагалом налякати їх не один раз вдалося. Цей кінотеатр недавно побудували і він набрав навпрочуд велику популярність за короткий термін часу. Тут, окрім гарного інтер'єру, працює прекрасний персонал, радий допомогти в будь-який момент. 
Впіймавши таксі, хлопці поїхали в "додому". О одинадцятій тридцять гуртожиток вже давно замкнений, тому група хлопців змушені були лізти по вікнах, щоб зайти в свою кімнату. Добре, що це ніч, і ніхто не бачив цієї комедії.

- Просто суперовий день.
- Це точно, треба так робити частіше,- запропонував Ярік.- Що ти робиш, Едік?

Він дістав подорожню валізу і почав складати туди свої усі речі.

- Хлопці я вас не хотів засмучувати вранці. В моїй сім'ї трапилося щось і я маю повертатися додому. Не знаю на скільки, взагалом якось так.
- Ти що? Останній рік довчитися в інституті ти так просто все кинеш і нас теж??
- Може, якось вийде довчитися, може спілкування будемо підтримувати, а, може, зустрінемося випадково колись і десь.

Хлопці по-дружньому обійнялися, сказали декілька підтримувальних слів і відпустили.