Глава IV. Про Ярослава

 - Ти що за стільки років не забув її?
- Тобі, яке діло до того?- відповів питанням на питання Ярослав.
- Просто ти тільки один раз згадував про цю дівчину і це було тоді, коли ми познайомилися вперше в цій кімнаті. Я думав, що тебе вона більше не турбує. Признавайся, що ж там таке трапилося? Було щось серйозне, так? Чи це твоє перше кохання зі школи?- хлопець єхидно заусміхався, чекаючи на відкриття великої таємниці.
- Слухай, Тарас, ти мені друг?
- Авжеш! Я твій "брат"!
- Тоді стули свою пельку і не діставай мене!

Темну кімнату освітлює одна єдина лампочка, яка ось-ось перегорить. Невеличкі де-не-де тріщини стін та пробігаючі таргани ховаються за таким "яскравим" світлом. На цей період часу, тобто вечером, студенти не могли надихатися прохолодного повітря, вони хотіли, щоб вечір тривав довше. Літом проміння палаючих сонців смажать східне крило гуртожитка зранку і до самого їх заходу. Постійно відчинені вікна ніколи не допомагали врятуватися від спеки. Зате взимку все навпаки. Студентам хотілося замурувати ті вікна, щоб з них не сквозило повітрям, бо в кімнатах був такий холод, що всім заціплювало зуби і трясло. Для того, аби не захворіти, вони змушені були вдягати по декілька пар шкарпеток, штанів, світерів і закутуватися під ковдру. Близько в середині зимового місяця вмикали опалення, але його постійно економили, тому практично ніяких змін відчутно не було, а використовувати тепорвентилятори було категорично заборонено. 
В скромних кімнатах гуртожитку розміщується по чотири ліжки, які стоять по два навпроти один одного, дві малих тумбочки і дві вже більших шафи, призначених для одягу. Проти іншої стіни стояв стіл, зверху над яким висіла книжна полиця. На ній лежало три якихось нещасних підручника. Біля виходу з кімнати міститься сміттєвий бак, який вже настільки переповнений, що зім'ятий, непотрібний папір валявся біля корзини. Тут було мало місця, по кімнаті пересуватися могло максимум двоє людей.
Троє хлопців, розмовляючи на будь-які теми, щоб можна було посперечатися, не зважають навіть на свій зовнішній вигляд. Один з них лежав на підлозі, закинувши ноги на ліжко сусіда, і кидає в повішену на стіні мішень для гри в дартс, маленькі, короткі стріли з гострим кінцем. Він був зосереджений лише на тому, щоб попасти в центр всі десять раз, але в цей же час не забував брати участь у суперечках. Його ніхто ще не зміг обіграти в цій грі з усіх хлопців, що тут проживають. Інший стоїть біля незачиненого вікна з оголеними торсом і займається спортом: то гантелі піднімає, то віджимається, то прес качає. В їхньому гуртожитку є тренажерний зал, однак йому не хотілося йти аж на перший поверх, а потім назад повертатися. Тим більше він хотів покрасуватися своїми шістьма кубиками і взагалі прекрасним тілом перехожим дівчатам з вулиці. Саме він почав розмову про Анастасію. Він не був, як то кажуть, "нарцисом", проте якісь риси самозакоханості інколи проявлялися у його характері. Напевно, так траплялося через те, що усі дівчата в гуртожитку хотіли бути його дівчиною, іншими словами "в'янули" за ним.
Ярослав зазвчай сидів на ліжку, розв'язуючи якісь задачки на логіку, читаючи книгу, граючи в телефоні ігри. Міг грати в карти чи покер з хлопцями і також любив брати участь в дискусіях, але зараз він сидів на своєму ліжку, знімаючи і потім одягаючи назад еластичний чохол для мобілки, думаючи про сьогоднішній день. 

- Ух...Ти що придурок? Мало в голову не зацідив. Ми домовлялися: поки всі не зберуться ти не будеш стрілами кидатися у вхідні двері. 
- Я забув, а ти сам де так довго вештався?
- Знаєте кого я зустрів?- побачивши, що він зацікавив хлопців, продовжив: А ту саму дівчину, яку сьогодні бачили.
- Ту навіжену?- поперхнувся Ярослав водою.
- Ага. І вона нічогенька така,- посміхнувся хлопець, а з його очей можна прочитати було щось задумане.
- Яка це вже буде по черзі?
- А що? Яка різниця? Моє життя, тому як хочу, так і живу. Ярік, чого твоє лице так скисло, ти її знаєш? Я не буду зачіпати її, якщо це твоя знайома.
- Та ні, я помилився, роби що хочеш, не моя справа,- сказав Ярік, відмахнувшись рукою, проте якось невпевнено.
- От і добре,- переможеною відвовів хлопець.

Ярослав не міг спати цілу ніч, його мучила безсоння. Перевернувшись на спину, він дивився на стелю. Повний місяць світив прямо на його ліжко. Він вдягнувся і, вилізши з вікна, пішов нічним містом. Пройшло багато років, а дорогу він пам'ятав на зубок, ніби це було вчора. Хлопчина підійшов до хвіртки, як завжди, замкнуто. Він був вже подумав перелізти, але:

- Що ти робиш тут, юначе?- звернулася зовсім старенька сусідка навпроти, які видно теж не хочеться спати.
- Вибачте, хотів запитати чи ви знаєте дівчину на ім'я Анастасія?- запитав хлопець і зняв свою ногу з хвіртки.
- Звичайно. У цьому будинку ти її вже не знайдеш. Сім'я кудись переїхала і більше не повтралася, ніхто не знає де вони, що з ними, але ходили чутки, що виїхали ніби за кордон. 
- Серйозно?.. Дякую. А чому?
- Ой, я не знаю. Вони завжди були якимись дивними, прихованими. Не любили спілкуватися з сусідами і розповідати нам щось. Їх деякі називали відлюдниками, тому я вже нічим не допоможу.

В Ярослава далеко в душі була надія, що та дівчина- Настя, і, отримавши таку інформацію, точно переконався, що нема ніякої причини для хвилювань за її долю йому. 
Хлопцеві в дитинстві справді подобалася Причуда. Зараз він себе звинувачує в тому, що не шукав її, коли був у шкільному віці, коли тільки перестав спілкуватися з нею. Він хотів з'явитися і прийти до Насті в гості знову, проте боявся, що та його не захоче бачити або їй потім будуть непереливки, а пізніше взагалі образився. За ці довгі роки Ярік просто забув дитинство, ніколи не згадував саме про те літо, але сьогодні його минуле заворушили знову, тому для нього ця дівчина не могла дати спокою.

Почався ранок, сусіди по кімнаті вже сяк-так збиралися на пари, а хлопець тільки повернувся.

- Нарешті блудний син повернувся,- хотів пожартувати Тарас і отримав за це від іншого друзяки ледь відчутний штурхан.

Він не запізнювався, тому і не поспішав. Підійшовши до ліжка, забрав телефон, накинув рюкзака на одне плече, і став чекати хлопців. За всю дорогу Ярослав не обмовився ні словом, а хлопці й не витягували нічого з нього, просто спілкувалися між собою. 
Вони навчалися в одному університеті, хоча на різних факультетах. Ярослав зараз перебуває на третьому курсі, передостанньому, далі слідувала по-бажанню магістратура півтора роки. Цей рік ще для нього більш-менш легкий, порівняно з тим, що буде в наступному. Його факультет- право юридичний. Йому подобається вирішувати судові справи, тому в майбутньому хоче стати або прокурором, або адвокатом.
Університет має дві філії. Ярослав навчався у перший філії, яка розташовувалася в кінці міста. Вона займала дуже велику площу, так як це головний корпус інституту. Будівля пофарбована в білий колір і має багато довгих вікон. Тут навчається близько сімсот студентів та сто професорів-викладачів.
Ярік в своїй групі поміж хлопців навчається найкраще і займає третє місце в рейтенгу. Професори обожнювають таких студентів за кмітливість, наполегливість та старанність, тому краще й ставляться і самі тягнуть їх на вищі досягнення. Хлопець живе лише за свою степендію, яку отримує. Він вирішив спробувати самостійне життя, адже йому вже стукнуло двадцятиріччя. Крім цього, після пар, в другу та нічну зміни через дві доби, він ходить в офіс Генарольної прокуратури в Тесарях, де допомагає одному чоловікові на роботі. Той його замітив минулої практики і запропонував працювати.