Частина 2. Глава І

- Happy birthday to you, happy birthday to you, happy birthday dear Nastia, happy birthday to you!! З днем народження!!!- прокричали вітання група.
- Щастя, здоров'я, поздавати всі екзамени на 5...
-Діточок, як на небі зірочок,- перебила одна дівчинка свою одногрупницю.
-Так, і найголовніше пам'ятай: в 18 все починається вперше!
- Дякую, проте для мене кожний день наче новий,- прошептала Анастасія і крепко обійняла усіх трьох своїх одногрупниць.

Вони стали ініціаторами такого чудового привітання. 

Далі, протягом навчального дня, дівчата ходили по інституту з плакатом і всім повідомляли, що в їхньої подружки день народження, інколи змушуючи перехожих обійняти іменинницю. Навіть викладачі вітали Настю і деколи ще й ставили просто так хорошу оцінку. А, зважаючи на те, що навчальний рік добігає завершення, отримати "халявну" оцінку в честь дня народження- найкращий подарунок від викладачів.

Сьогодні 11 червня і, як завжди, на її день народження трапляються певні дива. По-перше, Сонця, неначе спеціально, піднялися над містечком Писарі ще вдосвіта. По-друге, в її квартирі вперше розквітла Гібіскус китайська(це така квітка), яка сягала вже практично стелі. Вона мала широкі пелюстки та великі, яскраві жовто-червоні квітки. Дівчинка обожнює цю рослину, тим більше, що в неї є величезний плюс- не вибагливість до води. Саме тому, забувши полити троянду, а це трапляється практично регулярно, їй не гіршало, як попереднім домашнім вазонам. Настя завжди казала, що вона не любить садок, навідміну від батьків, а також, що вся рослинність- це для неї катастрофа. Проте, як ви зрозуміли, Гібіскус стала винятком. По-третя, небо в Писарях "вирішило" теж не підвести такий ранковий день, і красувалося блакиттю. Не було жодної хмаринки. Подібна безмежність надихала та давала їй сил для продуктивного дня.

Хоча на дворі яскраве літо, студенти усіх університетів "мучаться" на навчанні. В аудиторіях зараз страшенно спекотно. Підлітки виходили на перервах в коридор до вікон. Бували випадки, що від того, що у великих групах не вистачало на парах кисню, дівчата втрачали свідомість. Сприймати якийсь теоретичний матеріал було просто неможливо, а викладачі ще й давали самостійні, контрольні і сесія "на носі" з екзаменами була. Найгірше з всього- четверта пара, коли кожен студент мріє про сон, вихідні, їжу, особливо, якщо це п'ятниця і всі думками їдуть в поїзді, автобусі. Після завершення довгої пари з екології, дівчата знову зібралися:

-  Нарешті вже кінець. Я хотіла повідомити вам це зранку, але часу ніяк не вистачало. Отож, так як я живу практичну біля залізничного вокзалу, я взяла нам білети. Розбирайте. До речі, по студентському квитку дуже вигідно їздити,- сказала одногрупниця.
- Та ти що,- трішки насмішкувато промовила інша.
- Звичайно ти знаєш, а я нікуди не їжджу кожні вихідні.

- Та годі тобі, не роби таке ображене обличчя,- легенько штурхнувши, ніби вибачилася дівчина.
- Давайте зберемося біля вокзалу о 17:00, натомість поки можна розійтися та позбирати свої речі.
- Ок.
- Ми теж згодні.
 

Анастасія, йдучи старовиними вулицями, милувалася містом. Тут вона прожила майже рік, але звикнути до нього ще не змогла.
Писарі- це місто, яке не набагато більше за Тесарі, але старовинніше. Воно не було настільки цікавим і затишним, але що поробиш, якщо в рідному місті немає підходящого вищого навчального закладу. Всюди вулиці вистелені різнобарвною бруківкою та багатьма вздовж рослинами. По деяких будівлях виднілися довгі тріщини. Скоро тут точно потрібно буде провести реставрацію, проте навряд чи це станеться. Тутешні люди, які поспішали постійно по своїм справам, не дуже дружелюбні та балакучі. Дівчина за весь період проживання познайомилася лише з однією справді доброю жіночкою похилого віку, не включаючи її одногрупників та деяких викладачів. Вона працювала в бібліотеці, де часто зникала Настя у вільний час.  

Дівчинка ввійшла в під'їзд, піднялася пішки на сьомий поверх, тому що вона боялася ліфтів, точніше застряти там, а потім не знати коли, тебе тільки почнуть звідти витягувати. Одного разу її сусідка просиділа цілих досять годин, доки вийшла на волю і отримала догану за те що запізнилася на роботу. 

 Настя жила одна в квартирі. Якісь там родичі їхньої родини виїхали на декілька років в іншу країну і квартира залишилася пустою. Отримавши дозвіл від них, вона почала мешкати тут. Дівчинка облаштувала інтер'єр квартири так, щоб завжди їй було комфортно. Вона робила генеральне прибирання раз на місяць, а звичайне раз на тиждень, тому квартира була чистою в будь-який момент часу. Поставивши на ліжко буро-червону валізу, Настя зібрала свої найнеобхідніші речі, наостанок полила водою та добривом Гібіскуса та потихенько пішла до місця зустрічі, замкнувши місце проживання на три замки. 

- Прекрасно, рівно 17:30 і поїзд вже приїхав. Сьогодні нам пощастило. Зазвичай я тут чекаю п'ятнадцять- двадцять хвилин, а минулого тижня поїзда взагалі не було півгодини ,- сказала дівчинина і з нею погодилися ще двоє одногрупниць, які розуміють як це.
- Прошу показати ваші білети,- сказала провідниця,- так добре, а ти?
- Хвилиночку...Ой, я що загубила свій?? В кишенях ніде нема,- перелякано повідомила Анастасія.
- Не хвилюйся, здається, я бачила, що ти до своєї сумочки поклала. Подивися там.
- О, знайшовся. Дякую.
- Добре, можете проходити у вагон. 

Дівчата, їхавши, обговорювали останню пару з екології. Вони всі були "на сьомому небі від щастя", що цей предмет вичитався, тобто закінчився. Можливо, екологія була б цікавою дисципліною, але все залежить від викладача. В їхньому випадку "переварити" такого педагога ніхто з групи та й з викладачів не міг. 

- Як добре бути вдома,- промовила студентка, вийшови з вагону.- Що ж, ласкаво просимо вас до Тесарів!

Анастасія повела дівчат до рідного будинку, де вони та її батьки святкували день народження, повноліття. Їх дуже привітно привітали Елізабет з Ростиславом, ну і звичайно Джесі, яка сумувала за хазяйкою. Після застілля, всі дуже хотіли спати, тому, поприбиравши в кімнаті, одразу ж попадали в свою постіль.