Глава V

Коли дівчинка самостійно прокинулася наступного дня, на годиннику стрілки стояли за дванадцяту. Вона похапцем вдягнула шкільну форму і побігла на кухню, звідки смачно пахнуло млинцями. Побачивши, що батьки нікуди не поспішають і зайняті своїми справами, вона все зрозуміла- табір для неї закритий. Від цієї новини дівчинці стало, неначе боляче на серці і, щоб це не помітили старші, вона, опустивши голову вниз так, що волосся закрило все обличчя, вибігла в двір.
 

Анастасія русява і має сіро-блакитні очі, як у мами. Це єдині в них схожості. Все інше копія тата: характер, риси обличчя, навіть ставлення до навколишнього середовища схоже. Ще від нього передалося по генетиці густюще волосся.

- Не засмучуйся так сильно, доню. Тобі, що дуже цікаво було там? У нас є вільний час до 16:00. Зараз я приготую обід, а тоді можемо подивитися якийсь мультфільм.

Анастасія зробили глибокий видих, дістала з коробки крейду та почала малювати на асфальті домашніх улюбленців, а саме черепаху, яку звуть Аліса та собаку, по кличці Джесі. Батьки інколи думають, як здихатися або скільки Аліса ще буде жити, бо з неї жодної користі, а клопоту море. Елізабет навіть казала, що треба з Аліски зварити черепаховий суп або з мертвого трупа вона зробить собі брелок. Проте, коли вони вичитали, що червоновухі черепахи живуть сто і більше років, батьки змушені були просто змиритися з тим, що Аліска певно переживе ще й їхніх внуків.

Опісля перегляду мультика, Ліз почала збиратися на роботу. По традиції Ростислав проводив свою жінку і в цей час дівчинка сама сиділа замкнута в будинку. Одягнувши навушники, вона лежала на ліжку та знову ж малювала щоправда в блокноті. Раптово Джесі зайнялася безперестанним гавкотом і скісна лінія від чорної ручки пройшлася по всій картині. Щоб подивитися що ж трапилося, вона підійшла до вікна. Захисна реакція організму прикрила руками обличчя дівчинки. Хтось почав жбурляти щебінкою в будинок. Анастасія швидко відчинила вікно і крикнула:

- Агов, кому там нема чим зайнятися. Вікно хочете побити?! Тоді прийдеться відшкодовувати матеріальні збитки!
- Не гарячкуй так, я обережно,- з-за рослого винограда вийшов Ярослав.- Як я ще міг звернути твою увагу?
- Ярік?? Що ти тут робиш? Як ти..
-Причуда, скинь мені своє волосся, щоб я піднявся до тебе,- хлопець зробив вигляд, ніби він принц з казки і чекає поки його кохана дозволить йому піднятися нагору, але дівчинка на нього лише запитально дивилася,- Та спілкуватися незручно просто, коли ти там.

За хвилину Настя вже стояла біля нього, а з нею Джесі.

- В тебе дуже дружелюбна собака,- сказав хлопець, коли його облизував кокер (порода собаки)
- Мені цікаво як ти потрапив сюди, як знайшов, де я живу і взагалі ВСЕ 
- Добре-добре, зараз розповім. Ми не зовсім добре попрощалися, а сьогодні мені твої однокласники сказали, що тебе не було. Я зрозумів, що ти більше в таборі не з'явишся. Але мені моя совість не давала спокою і я хвилювався чи від батьків тобі не дуже сильно перепало. Якщо коротко, я випитав в однокласників твоїх вулицю і прийшов. А перелізти через паркан- для мене "як раз плюнути".
- Так, так, я сьогодні йду наніч на роботу, звичайно. Буду вас сьогодні чекати.
Анастасія схапила різко за руку Ярослава і завела його в гараж:

- Сиди так тихо, щоб ні звуку не було. Мій тато вже тут, я почула як він по телефону розмовляє. Сховайся за машиною в кінці.

Замок хвіртки відчинився. Дівчинка схапила перше, що потрапило під руку- скакалку.

-О, бачу ти зробила спортивну перерву. Молодець. Чому ж ключ від гаража додому не занесла?- батько закриває будівлю і прямує в будинок.
- Тату, я ж потім занести скакалку маю назад, віддай ключа.
- Твоя мама, як завжди, робила перестановки недавно, тому тепер спортивні речі лежать в коридорі.

Коли Ростислав зайшов в середину, дівчинка ще робила вигляд, що займається спортом. 

- Ярік посиди там ще трішки, просто, якщо тебе помітять, мені будуть великі непереливки. І знаєш, я вже дуже пошкодувала, що ти взагалі прийшов сюди.

Три години доки батько дівчинки збирався на нічну роботу, Настя сиділа вся "на голках". Вона боялася, щоб Ярослава не викрили. Для неї це тривало вічність. На останнок чоловік поцілував в лоб доньку.

- Пам'ятай, що скоро повернуся додому, я ненадовго, а ти лягай спатки, завтра побачимося,- батько простягнув руку з таблетками і водою. 

В неї не було іншого варіанту, як випити їх. Вона знала, що засне через 15 хв, як зазвичай. Кожна секунда була важлива. Батько вимкнув світло, закрив двері в кімнату, спустився вниз, одягнувся і пішов на роботу. В Насті приблизно є ще вільних шість хвилин. Зі швидкістю світла, дівчинка побігла за ключем, щоб відчинити гараж.

-О, я думав, що тут спати буду,- відповів радісно хлопець.
- Нема часу, виходь швидше,- вона глянула на наручний годинник,- о ні, 3 хв залишилося. 
- Я нічого не розумію
- Я не встигну нічого пояснити... Але більше, щоб я тебе не бачила! Не повертайся сюди, забудь про нашу дружбу. Прощавай.

По обличчю Анастасії покотилися сльози, тим часом вона швидко все закрила і повернулася в ліжко, коли в неї якраз почала крутитися голова, і вона заснула, залишивши хлопця в непорозумінні.