Глава 13

2 лютого. Ранок.

День почався з тиші. Здавалося, весь дім досі тримає подих після вчорашнього вибуху.

Мирослава прокинулася рано, ще до будильника. У кімнаті було тихо, лише за вікном тріскотіли сніжинки, що осідали на підвіконня. Вона потягнулася, приклала долоню до серця. Завтра — він приїде.

Данило.
Вона вимовила ім’я подумки, як молитву. Цей факт був світлом, яке підтримувало її попри все — попри втомлених батьків, розгублену Василину, власну тривогу, що повзла під ребра.

На кухні вже готувала сніданок мама. Без слів поставила перед донькою горнятко чаю. Мирослава мовчки сіла.

— Як спалося? — нарешті тихо спитала Катерина.

— Нормально, — відповіла дівчина. — А ти?

— Не дуже... — мама зітхнула. — Знаєш, я всю ніч думала: може, ми надто тиснемо на Василину? Вона ж і справді вже доросла... але ж ми не хочемо їй зла.

— Знаю, мамо. Просто вона не бачить цього. Вона бачить лише заборони й тиск.

Катерина кивнула. Очі в неї були червоні — певно, майже не спала. Батько з’явився пізніше — мовчазний, суворий, як завжди після сварок. Сів за стіл, узяв газету, але не читав — просто дивився в одну точку.
- Василина не писала? — озвалася мати.

— Ні, — відповіла Мирослава. — Але, думаю, з нею все гаразд. Вона вперта, але не безголова.

Після сніданку дівчина повернулася до своєї кімнати. Її накрило тривожне хвилювання — завтра вона зустріне Данила. Уже кілька днів вона думала, що вдягне, як зустріне його в аеропорту. А зараз раптом засумнівалася в усьому: чи не змінився він там, у Лондоні? Чи буде між ними все, як раніше?

Щоб не з’їсти себе думками, Мирослава вирішила зайнятися підготовкою — витягла з шафи улюблену синю сукню, яку він завжди хвалив, приготувала пальто, перевірила подарунок, який зберігала для нього — невеличкий блокнот із тисненням, у якому сама зробила першу сторінку:

«Для спільних планів. Твоя Мирослава.»

В обідній час їй написала Віка:
«Ти пам’ятаєш, що весілля завтра? Я тебе дуже чекаю!❤️»

Мирослава усміхнулася. Завтра буде подвійний день — повернення Данила й весілля подруги.
Життя йде. Хоч іноді боляче, та воно триває.