Глава 11

Закінчилися зимні канікули, Мирослава почала викладати в університеті. Спочатку їй допомагала Софія Дмитрівна, потім дівчина втяглася в роботу й самостійно викладає. 

Після закінчення пар Мирослава вийшла із будівлі університету й побачила свою подругу Віку, та до неї підійшла і привіталася.

- Привіт, Миросю. Я рада тебе бачити.

Віка щиро посміхається. 

- Я теж рада тебе бачити, - Мирослава теж щиро посміхнулася. 

- А я дізналася, що ти тут працюєш і вирішила зайти до тебе. Як ти проживає?

- У мене все добре. Правда, викладати трохи важко,  але я звикаю. 

- А я влаштувалася працювати у музей, екскурсоводом.

Дівчата ідуть вулицею. 

- Вітаю тебе.

- Дякую. А як у тебе з особистим життям?

- Я зустрічаюся із Данилом, сином Софії Дмитрівни. 

У Віки від здивування аж очі округлилися.

- Серйозно? Нічого собі. І давно ви почали зустрічатися?

-Після випускного, перед Новим роком.  Тільки він поїхав у Лондон. Але часто телефонує і по можливості буде приїздити.  

- Не кожна пара витримує стосунки на відстані. Але якщо у вас вийде, то ви дуже крута пара будете.

- Я знаю, сподіваюся , що ми будемо разом,  не дивлячися на відстань. А як у тебе з особистим життям?

- А я скоро виходжу заміж за Тимура,  запрошую тебе на наше весілля, воно буде десятого лютого.  

- Я обов'язково прийду. 

Віка і Тимур зустрічаються ще з четвертого курсу, тобто два з половиною роки, вони були одногрупницями. 

Дівчата ще трохи поговорили, потім пішли кожна по своїх справах.