Глава 2

Софія Дмитрівна зайшла у кав'ярню, де на неї вже чекає син. Жінка сіла за стіл.

- Синочку, розповідай, як ти там жив.

- Добре. Навчався на відмінно, у вільний час гуляли з Кирилом по Лондону, це красиве місто. Мені запропонували роботу в Лондоні,  там працюю. Кирилові теж роботу запропонували.

Кирило це найкращий друг Данила.

- А ще Кирило одружитьСофія з місцевою дівчиною, що, до речі, прискорить процедуру набуття громадянства.

Але ти не подумай, що він через  це з нею одружиться, він кохає Олівію.

- А у тебе є наречена чи хоча б дівчина?

- Немає поки що, я не зустрів ту саму, з якою готовий розділити своє життя.

- Так хочеться, щоб ти побув довше вдома.

- Я узяв відпустку на два тижні, на Новорічні свята буду з тобою і татом.

- Як добре, нарешті ми будемо святкувати всі ці свята разом.

Мама і син поговорили у кав'ярні пів години, потім пішли додому.

Мирослава прийшла додому. Зараз батьків немає вдома, є тільки молодша сестра Василина. Дівчині 20 років, вона вчиться на журналіста.

Дівчина середнього зросту, має довге волосся, вона кароока шатенка. Василина явно кудись збирається.

- Василинко, ти куди ідеш?

- Я іду на побачення до хлопця.

Мирослава закотила очі.

- Ти ідеш до чергового хлопця? Скільки ти їх уже змінила?

- Я шукаю свого єдиного. 

- А можна шукати так, щоб не змінювати хлопців часто?

- Я ж не винна, що мені ніхто не підходить.  Взагалі, не будь занудою, я пішла.

Василина вийшла з квартири, а Мирослава пішла готувати вечерю.