Глава 3

Ліка сама не своя. Схлипує, намагається щось сказати. 

— Я...а він....і ми...

—Ліко, подруго, заспокойся і розкажи нормально що сталось. Я тебе взагалі не розумію.

— Ми з Лерою вибирати плаття в магазині. Це нам забрало трохи багато часу, але ми задоволені. Я не буду зараз казати яке придбала, на вечірці побачиш. 

— Добре, то що там дальше було?

— Ми вийшли з крамниці і побачили Марка з Богданом. Ми трохи поспілкувалися і Богдан забрав Леру з собою. Він хотів їй щось показати, здається. І ми залишились з Марком вдвох. Він запропонував погуляти. Ну я поголилась. Гуляли ми до вечора. Ходили, напевно всюди побували. Дуже класно було. Потім я побачила Артема. Ну того новенького. Ти ще з ним сидиш. 

— Так, так, я знаю.

— Так от. Я вирішила зробити так, щоб Марк трохи приревнував. Вибач, що я тобі скорше не розказувала. Ми разом..

— Я така рада за вас, чесно. Але нащо ти хотіла, шоб Марк приревнував? Якщо ви разом, значить він тебе кохає.

— Це я вже зрозуміла, — трохи з підвищеним голосом відповіла подруга. — Якщо коротко, то я почала фліртувати до Артема. Але він не був тим задоволеним. Я все ж не здавалась. І Марк зірвався. Він почав кричати, що я йому в перший день вже зрадила, що я ніколи його не любила, якщо так скоро знайшла іншого, — саме ця фраза була останньою нормальною дальше суцільне ридання. 

—Ліко заспокойся. То він тебе кинув чи що?

— Так..він, якось злісно подивився на Артема і пішов геть. Настю, що мені тепер робити? 

— Не переживай, все буде добре. Я впевнена, що ви помиритесь.Тобі треба попросити вибачення і все пояснити йому. Якщо він тебе ще кохає, то вислухає. 

—Не знаю, — сумно сказала подруга, — спробувати варто. 

— Ти права, а тепер заспокойся і йди спати. Завтра поговоримо. Добраніч! 

—Добраніч, і дякую що вислухала мене. Ти справжня подруга. 

Я усміхнулась і збила виклик. Ще декілька хвилин погортала стрічку Instagram і пішла спати. 

Зранку я встала доволі швидко. Мені страшенно не хотілося йти до школи, але я була змушена. Швидко зібралась і вийшла на двір. Сьогодні погода така ж як вчора. Дуже тепло. Тато мене відвіз до школи. Я дуже здивувалась коли, входячи в клас, я помітила червону троянду на своїй парті. Хто її сюди поклав і для чого? Це якийсь жарт? Не довго думаючи,  я запитала про це Богдана, який сидів за партою і повторяв домашнє завдання з історії України. 

— Бодь, що це таке?Це ти сюди положив? 

— Ні, ти що? Для чого? У мене є Лера, мені крім неї більше нікого не потрібно. 

— Аа, точно. Вибач, щось головою не подумала, — мені так соромно стало, — то може ти бачив хто її сюди поклав?

—  Я прийшов першим і ця троянда вже тут була. 

— Ясно

Я повернулася за парту. І ніжно нахилилась до цієї троянди. Мені ще ніхто не дарував квітів. Не очікувала отримати саме сьогодні. Аромат троянди вибив мене трохи з цього світу і я не помітила, що до мене хтось звертається. 

— Настю, привіт. 

— Привіт, Артеме, — я подивилася на хлопця і усміхнулася. У відповідь отримала теж саме. 

— Бачу тобі дуже сподобалась троянда? Не хочеш спитати від кого?— хлопець пильно почав дивитися на мене. 

— Я питала, але ніхто не знає, — відповіла я, але хлопець все одно дивився на мене. І тут до мене дійшло на що він натякає, — Це ти подарував мені її?

 — Саме так. 

— Але чому? Я що тобі подобаюсь? 

На ці запитання я так і не отримала відповіді. У відповідь лише його мовчання. Хлопець почав дивитися на мене так, як ще ніхто не дивився. А потім нахилився і промовив так, щоб тільки я почула. 

— А навіть якщо так, то що? 

Я не знала, що відповісти.Але мене врятував дзвінок на урок і учитель, який вчасно зайшов до класу. Ще ніколи не дякувала такому збігу обставин.