ГЛАВА 6

– Відчиняй, або я виламаю двері!

Я закотила очі, клацнула замком і зміряла подругу скептичним поглядом.

– Треба було дати тобі спробувати втілити власну загрозу в життя. Цікаво глянути.

– Не варто мене ігнорувати, Ритко, – пригрозила мені пальцем Рогова. – Я страшна в гніві. Чому не відповідала?

– Спала, – відповіла я і зашаркала назад до своєї кімнати, залишивши подругу на порозі квартири.

– П'ятдесят пропущених, Селезньова, – обурювалася вона мені в спину. – Та я б навіть ведмедя зі сплячки підняла!

– Я всю ніч не могла заснути.

Спина нила, не перестаючи. Немов усередині мене почалась революція і все горіло, гинуло і розвалювалося на шматки. Понад чотири таблетки знеболювальних за добу прийняла, четверта мене навіть уже не взяла, зате серце почало вискакувати з грудей, наче захотіло пробити груди. І я побоялась збільшувати дозу. Так і терпіла, стиснувши зуби. А вранці сили скінчилися, і тільки-но за мамою зачинилися двері, як я ризикнула зі снодійним.

Я лягла на ліжко.

Сідати поки що було тяжко, кожен незручний рух міг відгукнутися болем.

– Ну? – Запитала Ваську, що застигла наді мною скорботною статуєю.

– Я все знаю, – сказала подруга.

– Самовпевнено, – хмикнула я.

– Ти збрехала мені щодо травми, – підібгала губи Васька. – Мені Василенко розписав реальну картину.

– Василенко? – Здивувалася я. – Ти як з ним перетнулася?

– Спеціально чатувала, звичайно ж! – Зробила страшні очі вона. – Ну і розпитала його про все на правах розсудливої подруги, раз тобі на себе начхати.

– Ось вам і лікарська таємниця, – скривилася я.

– Я просто маю справжній талант аби переконувати, – пояснила Васька. – Тож щодо лікарні, як я розумію, питання навіть порушувати не варто?

– Ще й кмітлива. Та ти справжній скарб, Рогова, а не дівчина.

– Прийму це за комплімент, навіть саркастичний тон забуду, – резюмувала подруга. – Але підлікуватися все одно доведеться. Вставай, корсет одягатимемо.

– Чого? – Витріщила очі я.

– Так, Василенко мені розписав твоє лікування, я все запам'ятала у подробицях. Ну і нічого складного в цьому немає, – знизала плечима подруга. – Якщо ми й так тикаємо пальцем у небо, то застрахуватися зайвим не буде. Правда ж?

– Я не хвора. Просто треба потерпіти, і саме минеться.

– Ага, саме минеться, саме розсмокчеться, це ми знаємо – плавали, – кивала Васька, допомагаючи мені встати. – Ти не хвора, ти просто тупа курка.

– Дякую, подруго.

– Ну, а хто тобі ще правду, крім мене, скаже? – як ні в чому не бувало хмикнула Рогова. – Тобі пощастило, Ритко, що цей компресійний перелом тільки під питанням, інакше Василенко тебе б за волосся в ліжко відволік. Він взагалі дикий, по ходу. Запарений страшно, до речі. Але нормальний мужик. І ти йому запам'яталася. Так і сказав відразу: «Подруга тої дикунки?»

– Не має права примушувати. Якщо пацієнт хоче жити, то медицина безсила.

– Слухай, – скривилася Васька, – я знаю, у тебе зуб на лікарів. Але це ж не привід взагалі не лікуватись. І зі смерті батька вже десять років минуло.

– Зуб? – Вирвалося шипінням. – Та вони його, вважай, убили! Ну, який відсоток смертності від апендициту? Вирізали – і справу з кінцем, на третю добу виписують, коли без ускладнень, я взнавала. Але ж татку треба було потрапити під ніж до хірурга, у якого руки з дупи виросли!

– Рит… – скривилася подруга. – Даремно я це сказала, вибач. Не треба так нервувати.

– Так, десять років минуло, як ми залишилися з мамою самі. Тільки ось, Васька, зовсім якось не забувається, що мій батько помер через недбальство лікарів. Через якийсь тампон, забутий у рані! Через тампон, розумієш? – кричала я. – І нам так і не вдалося нічого довести, свої своїх прикрили. А я зрештою залишилася без обох батьків.

– Ну, ти взагалі вже. Тітка Маша дуже добра, вона…

– Так-так, тільки ось я сусідку частіше бачу, ніж рідну матір, якій доводиться працювати, аби витягнути моє навчання і цю квартиру…

Ми помовчали, кожна думаючи про своє, але потім Васька знову взялася за своє.

– Але ти теж не маєш права через якісь амбіції псувати собі життя, – видала вона, допомагаючи мені натягнути і зафіксувати корсет. – Тому ось так. Василенко сказав: фіксація, максимальний спокій, пігулки та ЛФК. Реабілітація потрібна з перших днів такої травми, спочатку в ліжку, потім...

– Ти сильно витратилася? – спохмурніла я. – У мене зараз немає потрібної суми, щоб…

– Забий, – не дала мені навіть домовити Рогова. – І не думай про це.

– Я віддам, Васю, – пообіцяла я. – Потім якось, але обов'язково віддам. Ти все запиши та…

– Ага, ще скажи, щоб чеки збирати почала. Перестань, Селезньова, не дратуй мене.

Я все одно залишилася при своєму, але сперечатися перестала. Навіщо дарма повітря витрачати?