ГЛАВА 3

– Ну, і хто тебе просив? – Змією шипіла я на Ваську, поки та тягла мене за руку назад до універа.

– Ми спізнюємося на пару. Морква…

– Що може зробити мені ця стара гримза? – Не стрималася я. – Ну, прогуляла б я її заняття, і що? Небо впало б на землю?

– Ти ніколи не прогулювала, – насупилась подруга.

– І що? Мені тепер дозвіл питати треба? – Не змогла стримати злість я. – Чи за всі роки навчання я не можу хоч раз дозволити собі розслабитися?

Очі Васьки стали схожі на два п'ятаки, дівчина почервоніла.

– Яка муха тебе вкусила? – обурено засихала вона. – Ти через того пихатого індика, чи що?

– І зовсім він не індик, – сказала я. – Ти мені, може, життя щойно зіпсувала! Ми навіть телефонами не встигли обмінятися. Та я навіть не пообідала.

– Звичайно, ти ж очей відірвати не могла від цього мужика, мало всю кав'ярню слиною не закрапала. А я ось усе чудово встигла. Не гальмуй давай, ворушили поршнями.

– Який він мужик? Йому лише двадцять сім!

– А тобі двадцять ледве виповнилося. Відчуваєш різницю? – стояла на своєму Васька.

– І що такого?

– Та між вами ціла прірва, Ритко! Як ти не розумієш? – сплеснула руками подруга. – У нього один годинник дорожче коштує, ніж половина твоєї з матір'ю квартири, взятої у кредит. А може, й більше.

– Вже й оцінити встигла, так?

– Причому тут це? – насупилась Васька. – Не твого поля ягода, не лізь.

– А хто мого поля, на твою думку? Такі, як Велес? Хлопчики, які тільки й шукають, кого б і в яку позу нагнути?

– Можна подумати, що цей Гліб зроблений з іншого тіста, – пирхнула вона.

– Ти нічого не переплутала, Рогова? Хто дав тобі право вирішувати, хто мені підходить, а хто ні? – Скрипнула зубами я, а подруга лише очі закотила.

– Перестань літати в хмарах, Ритко, всі вони однакові. Тільки цей твій виглядає дорожчим, от і вся різниця.

– А-а-а… – осяяло мене. – Я зрозуміла!

– І що ти зрозуміла? – насторожилася Васька.

– Та ти мені просто заздриш, ось що, – підібгала губи я. – Зізнайся, тобі теж Гліб сподобався? А він тебе увагою обділив, ось ти й розлютилася, так?

Вона спалахнула, стрімко почервонівши, а потім різко зблідла.

– У труні я бачила цього Гліба, зрозуміло? – Стиснула кулаки Васька. – Дурепа!

Ми розбіглися біля універу. Рогова залетіла, немов фурія, у головний корпус, а я повернулася до «Чоко-Локо». Звичайно ж, Гліба там уже не було. І навіть якби він був там, не знаю, як би я підійшла.

Васька так безцеремонно перервала нашу розмову, потягнувши мене за собою, що Гліб напевно подумав, ніби я якась дика. Жах!

І чому тільки я не зустріла Гліба раніше? Чому одразу не обмінялася номерами телефонів? Чому чекала, поки він першим спитає?

Тепер можливість втрачена. Та й я йому, напевно, не сподобалася, раз так просто відпустив.

Весь світ раптом побляк, назад в універ я не летіла, а ледве волочила ноги, наче одягла кайданки.

У результаті на заняття Моркви я запізнилася, отримала від неї наганяй, від чого настрій тільки сильніше зіпсувався. З Ваською ми так і не помирилися. Ні сьогодні, ні наступного дня.

Весь час я ходила ніби у воду опущена, до ладу не спала і не їла. На заняттях стала розсіяною і навіть дивом уникла травм, коли Барсуков зробив невдалу верхню підтримку.

Велес постійно крутився поряд. Мабуть, вирішив, що я по ньому сохну. Мені ледве вдавалося уникати його настирливої ​​уваги та повторних залицянь. Васька спроб помиритися не робила, і я підходити першою не збиралася. Зате постійно бігала до «Чоко-Локо», але Гліб там не з'являвся.

Вдома спокою теж не було, мама дошкуляла питаннями. Їй не подобалося, що я раптом почала погано харчуватися.

– Тільки не кажи, що ти вирішила приєднатися до тих бідолах, що морять себе голодом! – обурювалася вона.

– Не скажу.

– Рито, не дури. На тобі обличчя немає, а талію незабаром можна буде легко обхопити долонями.

– Ти перебільшуєш, – пирхнула я. – Звичайна талія, звичайне обличчя. Я взагалі вся звичайна!

– Щось трапилося? – не на жарт схвилювалась вона. – Тебе хтось образив?

–  Життя, – буркнула я і поскакала до своєї кімнати. Лише музика й рятувала.

Нотацій мама мені ніколи не читала. По-перше, приводу не було. А по-друге, щоб витягнути моє навчання та кредит, їй доводилося працювати на трьох роботах. На мене банально часу не вистачало, з першого класу я вже навчилася самостійності, а зараз… Зараз у мене ніби демон вселився. Хотілося плакати та вбивати.

Якщо таким насправді було кохання, то воно мене лякало.

– Я, звичайно, знала, що ти ослиця, але не припускала, що настільки, – пирхнула Васька наступної п'ятниці. Рогова наздогнала мене на вулиці після занять. – Ми миритися будемо чи ти вирішила через таку нісенітницю позбутися подруги?