ПРОЛОГ

Двічі снаряд в одну вирву не падає.

Я була впевнена в цьому на всі двісті відсотків і дозволила собі слабкість ще раз довіритися чоловікові. Безглуздо? Цілком імовірно, особливо якщо врахувати, що Грачов – відомий колишній боксер, багатій і просто неймовірний улюбленець жінок.

Але... серцю не накажеш, так? Я намагалася.

А тепер стояла у вбиральні власного клубу «Art-house» і не справлялася з дрібним тремтінням. І паличка тесту розпливалася перед очима. Про дві смужки навіть говорити нічого.

«Позитивний», – повідомив внутрішній голос про те, що я побоялася вимовити вголос.

– Ох і встряла ти, Маргарито, – видихнула, вдивляючись у власне бліде віддзеркалення. – По саму маківку. Як виплутуватись станеш?

Відкривши кран, я побризкала в обличчя холодною водою. У голові роїлося багато думок, а до горла підступала паніка.

Найбільше мене хвилювало, як зреагує Діма на таку новину. Що там дітей, ми навіть стосунків не планували! А тут…

Я заплющила очі, спираючись долонями об стійку з рукомийниками.

«У нас все добре. Чого я злякалася? – намагалася зрозуміти причину свого занепокоєння. Серце билося наче шалене, в голові шуміло, у роті пересохло. – Треба просто знайти гарний момент та розповісти Грачу цю несподівану новину. А там…»

Тремтячими руками я поправила зачіску, ще раз оглянула себе в дзеркало і вирішила повернутися до зали. Інакше накручу себе до краю і тільки гірше зроблю.

Виставка сучасних художників-початківців була в самому розпалі, грала приємна лаундж-музика, основне світло приглушили спеціально, щоб прикувати увагу до інсталяцій. Гості насолоджувалися випивкою, закусками та мистецтвом, перемовляючись між собою.

Пройти непоміченою мені не вдалося. Ні-ні і хтось смикав, вітався, поспішав поділитися враженнями.

– Чудовий вечір, Марго.

– Лазурков просто геній!

– Ваш клуб, Марго, це щось. Браво, браво!

Мені доводилося посміхатися та підтримувати ввічливу світську бесіду. Господині клубу не вибачать зневажливого ставлення чи хамства, навіть якщо її страшенно нудить від запаху парфумів і хочеться швидше на повітря.

Якось я все ж таки пробралася до виходу з основного залу і взяла тимчасовий перепочинок у вбиральні. Тут було вільніше і прохолодніше.

– Хто це? – почувся жіночий голос.

Я одразу помітила дівчат – руду та блондинку, що стояли недалеко. Попри дорогий одяг та доглянуту зовнішність, незнайомки мені не сподобалися з першого ж погляду. Надто пильно дивилися, наче намагалися спопелити.

– Не здогадалася ще? – уїдливо хмикнула білявка. – Полюбуйся, Марино. Це коханка твого чоловіка.

Руда витріщила очі і розплющила рот від подиву. Я майже віддзеркалила її вираз – добре, що давно навчилася тримати обличчя. Хоча всередині вже спалахнуло полум'я, а душа зависла на краю знайомої безодні розпачу.

Блондинка ж явно насолоджувалася зробленим ефектом. Скинувши таку бомбу нам на голови, дівчина потягла руду за собою. Невдовзі вони обступили мене, ніби відрізаючи шляхи до відступу. Тільки трохи прорахувалися: бігти я не збиралася.

– І не соромно тобі розбивати сім'ю? – Видала блондинка, штовхнувши мене в плече.

– Я не розумію про що ви. – Моєму показному спокою можна було лише позаздрити.

– Не розуміє вона, чула? – у тоні голосу блондинки прорізалися неприємні верескливі нотки. – Можна подумати, це не тебе я вчора з Грачем бачила у центрі.

– Діма не одружений.

І тут у гру включилася руда, яка досі мовчала. Мабуть, уже прийшла до тями і вирішила кинутися в бій.

– Тобі паспорт показати, чи що? – Склала руки на грудях вона.

Їхній крик лише привертав до нас зайву увагу. Від цікавих і засуджувальних поглядів мені хотілося якнайшвидше сховатися, та хоч крізь землю провалитися! Тільки натомість я лише сильніше спину випростала і підняла підборіддя.

– Якісь проблеми, Маргарито Олександрівно? – Підійшов Вітя – один з охоронців клубу.

– Все гаразд, дякую, – відповіла йому. – Дівчата трохи перебрали і щось наплутали. Якщо будуть і далі скандалити, ти знаєш, що робити.

Чоловік кивнув, я ж, захопивши своє пальто, поспішила надвір.

– Ах ти тварюка! – долинуло в спину перше з низки лайок. – Ану, відпусти мене, шафа ходяча! Відпусти, кому сказала!

– Не перестанете буянити – я змушений буду застосувати силу.

Нині ці розбірки мене цікавили в останню чергу. Вискочивши з клубу, я кинулася до своєї машини. І тут помітила знайоме авто.

– Марго? – поспішив мені назустріч Грач. – Вечір уже скінчився? Я запізнився?

– Ти справді одружений? – У лоб запитала його я, а в самої серце перестало битися.

І чим довше чоловік мовчав, насупившись, тим чіткіше я розуміла відповідь, яка мала прозвучати.

«Ні-ні-ні! Неправда!» – рвалося все зсередини.