1

Ми з Іриною коханці уже понад десять років. З тих пір як вона навідалась до мене на прийом. Жінка тоді була надзвичайно пригнічена й засмучена. Ще б пак. Візит до гінеколога малоприємна і безрадісна подія для будь-якої жінки. Особливо коли цей візит спричинила підозра на серйозне венеричне захворювання.

Зовні Ірина була доволі симпатичною молодичкою. На вік десь років під тридцять. Миловидне обличчя, струнка фігурка, пишне чорне волосся. М’яким, мелодійним сопрано вона представилась, додавши що мене їй порекомендувала одна з її хороша подруга. Очі при цьому зніяковіло були опущені вниз, а вії помітно тріпотіли від хвилювання. Маленькі долоньки нервово теребили невеличку чорну сумочку. Одягнута була простенько, але зі смаком: коротке блакитне плаття, чорні туфельки й тілесного кольору колготки.

Уже після першого огляду я міг з великою ймовірністю сказати що в Ірини – трихомоніаз. Звісно остаточно все повинен був показати результат аналізів, але мій п’ятнадцятирічний лікарський досвід дозволяв зробити таке припущення. Попутно при огляді я відзначив що жінка в минулому вочевидь абортів не робила і вірогідно народила двох дітей.

Сам процес лікування не представляв для мене якихось особливих складнощів. За свою насичену практику я позбавив від цієї зарази не один десяток інфікованих пацієнток. Труднощі полягали в тому, що на цей раз мені треба було бути особливо уважним та делікатним. Подруга Ірини, що рекомендувала мене, була дружиною одного поважного й впливового цабе нашого міста. Позбутися його прихильності, зважаючи на чималий кредит взятий нещодавно в банку на новенький «Volvo XC90», було б для мене і моєї клініки вельми недоречною неприємністю.

Щоб справити про себе якнайкращі враження, я зробив перше що прийшло мені на думку, запросив жінку в кав’ярню на філіжанку кави. Так би мовити, щоб в спокійній, неформальній атмосфері обговорити подробиці її майбутнього лікування. Ірина як це не дивно відразу дала свою згоду. Тільки з умовою, що розмова буде нетривалою оскільки вдома на неї чекають дві маленькі дочки.

В кав’ярні я окрім кави замовив ще пляшку хорошого вина. Мовляв це буде корисно для подальшого лікувального процесу. Не знаю чи Ірина повірила тоді мені, але те що гідно оцінила галантну поведінку це точно. Напруженість й збентеженість жінки непомітно розтанули. Вона розслабилась і пожвавішала, почала відверто та змістовно відповідати на запитання, навіть кілька разів усміхнулась у відповідь на мої невинні жарти.

Обережними й тактовними запитаннями мені вдалося дізнатися багато корисного про особисте життя Ірини. Виявилося, що вона вже вдруге замужем. Перший чоловік був справжнім ледацюгою й п’яничкою з яким жінка змогла спільно прожити менше року. Не надто сильно пощастило їй і з другим чоловіком. Той хоч і ходив на роботу і майже не вживав спиртного, та все ж мав один суттєвий недолік. Він був великим бабієм і не пропускав мимо ні однієї жіночої спідниці.

Не від доброго життя Ірина терпіла його нескінчені любовні походеньки. Та з двійко маленьких дітей на руках особливо не спроможешся «покачати м’язами» своїх прав. Треба було закривати очі на численні обмани й зради чоловіка. Жінка змушена була миритися з його частими й тривалими зникненнями з дому. А найгірше, що зціпивши зуби вона вряди-годі мусіла виконувати перед чоловіком свої подружні обов’язки. І саме власного чоловіка Ірина вважала винуватим в зараженні її венеричним захворюванням.

Недовіряти жінці у мене причин не було тож я порадив дві речі. Перше – привести, якщо це можливо, чоловіка на перевірку до венеролога. Друге – відмовитися від інтимної близькості з чоловіком щоб вберегтися від повторного зараження. І підсумував це пропозицією здати і дітям аналізи. На всяк випадок, щоб впевнитися, що й вони не підхопили інфекцію побутовим способом.

Ірина з гіркотою в голосі відповіла що чоловіка їй навряд чи вдасться привести до лікаря. Сама ж вона неодмінно тепер буде вберігатися і доньки пройдуть всю потрібну перевірку. На тому й порішили, і наступні півроку ми бачилися нечасто проте доволі регулярно. Я приписав жінці відповідні ліки та процедури і лиш час від часу проводив її нагляд та обстеження.

Незважаючи на ці короткотривалі й «професійні» зустрічі у нас склалися доволі теплі й довірливі відносини. Нерідко траплялося, що після прийому я запрошував Ірину на традиційну каву в кав’ярню котра знаходилась поряд з моєю клінікою. Там ми розмовляли на всілякі теми. Під час тих бесід я зауважив що моя пацієнтка жінка вольова й рішуча, однак як це звично і буває, їй дуже не вистачало хоча б дружнього чоловічого плеча.

Як це не дивно та саме мені незабаром й довелось підставити це плече жінці і то в доволі незвичній ситуації. На той час Ірина пройшла у мене повний курс лікування й була цілковито здорова. Ми перестали активно спілкуватися, та мої контакти, як і у всіх моїх попередніх пацієнток, у неї звісно ж були. І одного самотнього, для мене вечора, жінка раптово подзвонила. Подзвонила з таким напруженим тоном в голосі, що я забувши про все сів за кермо свого кредитного «Volvo XC90» й помчав до неї.

Уже з телефонного дзвінка я здогадався, що у Ірини не все гаразд. Однак те що я застав в її невеличкій домівці на околиці міста викликало в мене справжній шок. Виявилося, що чоловік моєї колишньої пацієнтки в черговий раз десь загуляв, попутно прихопивши всі гроші призначені для опрати комунальних послуг. Жінка про це звісно й гадки не мала, та дізналася про все лиш сьогодні, коли відповідні служби відімкнули їй і електрику і газ.

Зустріла Ірина мене вельми екстравагантно. Підсвічник в руках, розхристаний домашній халатик на тілі, відчай і страх в очах. А поряд дві зіщулені маленькі дівчинки, що перелякано тулилися біля її ніг. І непроглядна темінь та пронизлива прохолода в будинку. Ну от що я міг в цей момент зробити? Не джентльмен звісно, але і серце не камінь. Просто підхопив дітей на руки і рішуче потягнув жінку до свого автомобіля.