Розділ 6.2

Волосся Сая знову ворушиться саме собою. Він наче світиться, коли чує, що я врешті згодна. Беручи каблучку, яку продала, надягаю її на палець. Вона враз спалахує печатями, які лягають на шкіру тавром. 

— Якого клятого?! — ледь не зриваюся, та зняти каблучку не виходить. — Що ти зробив? 

Це точно ти! — зціплюю зуби. Злість важко приховати, бо її підживлює самовдоволене обличчя дракона. 

— Я дещо додав, — Сай простягає руку над столиком. Золотий браслет на його зап'ясті спалахує і мою руку тягне в його долоню. Вдарявся в стіл ногою, а клятий дракон скалиться іклами. — Ти хотіла мою луску, — його важке дихання лягає на долоню, а вуста замикаються на пальці з каблучкою. — Ти її отримала. 

Боги! — ледь за груди не хапаюся, коли він піднімає погляд і гладить мої пальці своїми. — Стоп! Що?! 

— Ти дав мені луску? Як?! Нащо?! 

Вириваючи руку чекаю, що зупиниться, але Сай відпускає мене. Він всідається назад у крісло і вальяжно розводить ноги. Вочевидь, чекає подяки за дорогоцінний дарунок? Може чекати, хоч до скону! Враховуючи життєвий цикл драконів, чекати нахаба буде довго. 

— Чим це обернеться для мене? 

Питання першочергове і найлогічніше. В кінці кінців, я ніколи не те що лусок не бачила, я дракона бачу вперше. Обличчя спалахує так само гаряче, як звучить клятий голос звабника. 

— Не задіюй цю хрінь!! — гарчу, бо дихати нормально стає несила. 

Боги, все тіло спалахує, а голова йде обертом! 

— Я нічогісінько не роблю, — роздільно і повільно пояснює Сай. — Просто я такий. Красивий. Неповторний… 

— Нахабний тип, — люто видихаю і заплющую очі, щоб не бачити краплини поту на його шиї, вологі губи, які ледь не торкалися моїх у кімнаті таверни, і кляте волосся, яке пестило моє обличчя. — Сай… 

В мене ледь не виривається маленька таємниця. Вочевидь, генерал армії Корони вирішив погратися зі своєю нареченою. Ну що ж! Пограємо! Тим паче, я певне єдина есера в Королівстві, якій відома основна причина, чому Сайлас Деневер герцог Деневерський не одружується. 

Дракони паруються з драконицями. 

А я людина… 

Чим батько думав? 

Найпевніше він навіть не знав, хто не насправді той, в кому він побачив мою пару. Це пояснює і гонитву асурів за Саєм. Він не просто дракон. Я мала це усвідомити, ще коли він пояснив звідкіля взялася та стріла. 

— Заспокоїлася? — кидаю до Сая смертовбивчим поглядом. — Дивовижно… — він заворожено оглядає мене, наче щось неймовірне. Це бісить лише гірше! — Коли ти думаєш, мої чари не діють, красуне. Взагалі. 

— А ти справді думав, що есери спроможні лише вестися на чари? — уїдливо питаю. 

Типовий чоловік! — фиркаю. 

— Були такі думки, але ти зламала всі стереотипи ще з першої нашої зустрічі. Інша б не тікала, коли побачила оголеного чоловіка посеред ночі на озері. Інша б нахабно підглядала. 

— Пф… — кривлюся. — Було б за чим! 

Сай картинно хапається за серце. 

— Ти раниш мої ніжні почуття. 

— Рада допомогти з почуттями. 

Він завмирає, не відриває палаючого погляду, аж поки переді мною серед золотого піску не левітує… вечеря? 

— Поїж, красуне. Тобі знадобиться багато сил під час… — дракон повільно встає, поки дивлюся на тарілку з гарячею печенею, — нашої подорожі. Я знайду ще декілька томів рукописів цариці Поляриса. Вона пише неймовірні казки. Ти знала? 

Аромат їжі спокушає так само, як і вигляд височенного представника чоловічої статі з тваринним, дуже древнім ароматом, який перебиває навіть запах їжі. 

М'ята і лимон. Ось як ти пахнеш, мій наречений.