Розділ 5.3

На повірку скромний дім виявляється справжнім палацом. Щоправда тихим, пустим і трішечки гнітючим. Та все це зникає за шаленим азартом і відчуттям незвіданого. Озираючись навсібіч, все частіше ловлю задоволену посмішку Сая. Він спостерігає за кожним моїм кроком амадіановою залою. Вона увінчана важкою люстрою, яка звисає зі склепіння замкової стелі з розписом битв між серафемами і дракасами.

— На цих стінах ціла історія, — моєму захопленню не має меж. 

— Кожна з цих фресок описує порталову битву між Євгенікою Анаерон і Віланією Полярською, — ввічливо пояснює Старчий. 

— Половина з цього лише казка, — пирхає Сай і теж оглядає портрети богинь зі схрещеними мечами. 

— Чому ти так вважаєш? 

Мабуть чи не вперше слова дракона викликають істинний інтерес. Звичайно, якщо б не дурнуваті прохання стати його подорожньою, можливо цього інтересу було б більше. 

Сай загадково припіднімає кутик губ і мружиться. Він настільки високий, що чіпляє плечима шнурки гобеленів, коли звертаємо у широкий коридор освітлений лампами. 

— Мабуть, тому що бачив і знав їх. 

— Кого?! 

Непристойно викрикую і негайно затуляю рота. Всьому виною моє ідіотське нестримне бажання знань. За ним я не бачу нічого, воно — моя мета, якої повинна досягнути.

— Я знав Віланію Полярську ще до того, як вона стала саїром. Тоді їх називали химерами. Так само як знав царицю Поляриса Євгеніку Анаерон. 

— Очманіти? Скільки ж тобі років? — виривається, але Сай не відповідає. 

Він загадково вдивляється у вічі і мовчки слідує за Старчим, який не стримує тихого сміху. З чого так тішиться дух — залишається загадкою, яка негайно тьмяніє, щойно переступаю поріг місця, яке не можу осягнути. 

— Цю бібліотеку перенесли з Цитаделі Краєвіса за наказом Руни Ашаї сюди. Під мою опіку. 

Говорячи про опіку, Старчий не помиляється, адже округлий зал з декількома столиками і чертогом не те, що опікає дух. Здіймаю очі вверх і гублюся у кількості поверхів, які линуть циліндричною шахтою аж до самісінького скляного склепіння. Крізь нього яскраво сяє місяць. Його промені падають на скляну конструкцію, що звисає зі стелі колами. Проміння потрапляючи на них біжить до низу і вдаряє просто в центр підлоги між двох столиків з обсидіану. 

— Тут знаходиться декілька мільйонів примірників фоліантів з часів давньої Шафріяди по часи нинішні Аркадіанські. Кожен поверх — окрема секція, дорога есеро. Дванадцять алхімчних і п'ять історичних. Які вас цікавлять? 

— Всі, — зачаровано видихаю, але стискаю щелепи, коли чую тихий сміх. 

Сай вже встиг всістися в одне з крісел і навіть підхопив томик, з найближчої полиці. 

— Боюся, людського життя на вистачить, щоб вивчити всі примірники, есеро. 

Старчий щиро сумує разом зі мною. 

— Я можу виправити цю проблему. Ти вже просила мою луску. Можемо продовжити розмову на цю тему. 

Навіть дух завмирає від подібного нахабства. Я ж злостиво мружуся, та маю визнати, що пару століть я б залюбки собі накинула, аби тільки не виходити звідси, поки не прочитаю все. 

— То як? — Сай піднімає погляд від книги. — Допомогти? 

— Навіть не мрій! 

Старчий схвально посміхається і киває на картотеку, яка розміщена у нішах стіни справа від каміна. 

— Там повний перелік книг у алфавітному порядку. Згідно назв. Авторів, я думаю, ви поки не знаєте. 

— Знаю, — виривається. — Ядал Шаяні. 

— Ох, це виключний артефактор і спеціаліст у алхімії перетворення простору. Ви цікавитеся порталами? 

Кидаю погляд на Сая, а він завмирає, певне теж згадавши і те, як показав мені вперше портал, і… політ. Підтискаю губи і відвертаюся, викидаючи з голови зайве. 

— Я сам їй розповім про портали, — раптом зупиняє Старчого Сай. — Принесіть їй фоліант Еліади, — мружуся, а Сай додає. — Копію звичайно, оскільки оригінал спалить твої тендітні пальчики, красуне. 

— Ти невіглас? — закочую очі. 

— Я дракон.