Розділ 4.1

Розділ 4 

Болота — найтемніше місце Королівства. Вони знаходяться просто на межі з мертвим королівством Анкорд, а тому дихають поріддями падшого Хаоса. Кровники, Тіні та Аракші — лише частина напів мертвих створінь, яких породила алхімія крові. 

Світанок, як може, пручається і не збирається заходити під тіні сагралів, древніх дерев з червоною корою, які коренями наче танцюють в болоті. 

Відкидаю капюшон і опускаю маску. Потрібен ковток повітря. Чистого і нічного повітря, яке дозволить думати. Навколо лише об'їзна закинута частина тракту, а попереду — незвідана темрява. 

Анкорд… — саме за землями мертвого королівства знаходиться Полярис. Саме в царстві напівбогів і серафемів я зумію займатися алхімією легально, саме там є магістри і Магістрат, який можливо прийме людину. 

Та все це мрії, — спішуюся і позіхаю. — Моя доля, то служіння магістру десь в глушині, бо батьки дістануть мене навіть в Полярисі. 

Глянувши на небо відразу осікаю себе. Я не повинна чекати його. Сай небезпечний і дивний. Він з’явився в ніч, коли я втекла і переслідує, наче знає хто я. Дістаю яблуко з сумки і сідаю біля Світанку. Кінь б’є копитом та ірже. Йому не подобається, що ми зупинилися просто під тінню дерев на краю боліт. 

— Заспоко… — кусаю яблуко і відразу випльовую. — Джахарова Безодня!! 

Чорний рисак несеться на шаленій швидкості в наш бік. Зітхаю, помітивши блиск срібного волосся і розміри коня. Де він його ховає? — цікаве питання, адже вилітав Сай з містечка драконом. Світанок роздратовано тупцює на місці, коли рисак дракона зупиняється просто перед нами і піднімає хмару пилюки. 

— Я думав ловитиму тебе з зубах аракшів, або просто з рук Кровників. 

Чи можу я просто післати його куди подалі? Звичайно ж, так. Але з практичної точки зору він все одно плестиметься за мною. Мружуся і стікаю поглядом по фігурі нахаби, ніби лезом веду і препарую. 

— Скажи правду. Хоч раз, — кажу прямо і сідаю зручніше, коли дракон спішується. — Нащо тобі компанія, ще й у моєму обличчі? Ти нудьгуєш? Навряд генерал Деневерський просто так дозволяє драконами мандрувати околицями. 

Сай всміхається, а я ковтаю слину і здригаюся через те, як раптом тетерію і вкриваюся гарячими сиротами. Його напів посмішка, — стискаю яблуко в руці до хрускоту. На обличчі Сая майорить ямочка через кляту дурнувату напів посмішку. Він так само мружиться і повільно присідає, так само повільно забирає з моєї руки яблуко, і нахабно кусає його, поки зачарована не рухаюся. 

— Дихай, есера, — жуючи тихо глузує. — Ти стріляєш з лука, метаєш кинджали, і не можеш встояти перед чарами дракона? Ти мене розчаровуєш, красуне. 

Трясця!! — отямлююся і стискаю щелепи. 

— Клятий… вогнедишний… — ціджу крізь зуби, коли усвідомлюю, що він задіяв, щоб мене задурити. 

Дракони не просто небезпечні. Вони спроможні звабити будь-кого, задіявши свої природні сили. Вони не одружуються, не заводять сімей, і паруються лише з рівними собі, що значить, з драконицями. 

Встаю і карбую кожне слово: 

— Не смій більше ніколи робити так! І не стій більше ніколи… 

— Що? 

Сай підводиться і опиняється надто близько. Він височіє наді мною, тисне своїм тілом, міцністю форм і… жаром, з яким дихає, поки жує моє яблуко. 

— Що не робити, есера? — питає, як у дурепи. 

Спалахую миттєво, що клятий факел, який шкварчить люттю. 

— Я не дурне людське дівчисько, приготоване лише для заміжжя і прядіння в тиші клятого замку чоловіка!! Я не дозволю, щоб мною гралися! Не смій задіювати ці свої… 

Сай широко всміхається і з'являються його Джахарові ямочки. Вони змушують ковтнути обурення, коли дракон нахиляє голову до плеча і складає руки на грудях. На дуже яскраво окреслених грудях, складає дуже гарно окреслені, навіть крізь шкіряну сорочку, руки. 

Боги… 

— Я ж просила!! — гарчу і завмираю, коли Сай прикладає вказівний палець до мого рота. 

Його поза різко змінюється, як і вираз обличчя. Він зосереджено оглядає ліс і болота за моєю спиною, а тоді шепоче: 

— Це болота. Мертва алхімія Анкорда впливає на будь-яке створіння. А особливо, — наші погляди зустрічаються, — на людину. Хай навіть з алхімічними здібностями. 

Він знає, і мабуть бачив мене на мурі. Я була б ідіоткою, якби не передбачила такий розвиток подій. 

— Давай домовимося так, — він нахиляється, а я відступаю. — Ми поїдемо до мого друга, в угіддя неподалік, і не йтимемо болотами. 

— Це неможливо! 

Рішуче відходжу до Світанку, готуючись застрибнути в сідло і зірватися з місця. 

— Навіть, якщо це дух Старчого з цитаделі Краєвіса? 

По шкірі котиться мороз. Старчий був вбитий царем Поляриса, а його дух вивільнився з кайданів Хаоса. Це найдревніше створіння людських королівств. Один з перших алхіміків.