Розділ 1.1

Це історія кохання холодного серця і гарячої сльози… 

Розділ 1 

— Цьогоріч весільний ярмарок має пройти без проблем, — плескає в долоні мати. 

Крізь вуаль я бачу тінь її посмішки. Вона метушиться навколо манекенів з сукнями для сестри. Даріна щасливиця. Її доля стане легшою за мою. Цьогоріч сестра отримала не одну пропозицію, а шість. Вона успішно вийде заміж і отримає гідне місце у сім’ї одного з вельмож. 

— Матінко, вони прекрасні! 

Даріна танцює навколо суконь. Її очі блищать у віддзеркаленнях трюмо на стінах бальної кімнати. Вона чарівна, її обличчя — порцеляни сяйво, її погляд — глибини темні, з зоряним сяйвом на дні, наче ті зорі в зáводі потонули. 

Стаю біля трюмо і непомітно піднімаю білосніжну вуаль. Сором і сум сім’ї — ось, хто я, відмічена звіром, з глибокими шрамами, які пересікають ліву частину обличчя, наче тавро. І плювати, що шкіра моя така ж прекрасна, як у сестри. На ній синюшні рвані борозни. Начхати, що очі мої не такі глибокі, а навпаки на сяйво зірок схожі, ртутні, але не холодні, а осяйні. 

Я сором… і доля моя стати Жрицею у Храмі П’ятьох. 

Матінка не заговорює зі мною до вечора. Коли вже все готово до завтрашнього дійства, а Даріна йде нагору в свої кімнати, мене зупиняє тихий голос близької, та з тим надто чужої людини. 

— Даніка, зачекай, донечко. 

Я покірно зупиняюся і сідаю назад за стіл. Слуги прибирають посуд, а батько опускає газету і важко зітхає. 

— Маріса, люба, не думаю, що зараз час знову говорити про це. 

— Ні, Леопольд! — вона відсилає слуг і продовжує лише коли за ними зачиняються двері вітальні. — Це вже твій сьомий сезон, Даніка. Наступного року не має сенсу й намагатися видати тебе заміж. На жаль, ніхто з вельмишановних молодих есерів не бажає пов'язувати з тобою долю. Тож… 

— Я не хочу ставати жрицею, матінко, — вуаль коливається, коли з моїх вуст так важко злітають ці слова. — Прошу вас, не відсилайте мене в Храм П’яти. Я можу залишитися з вами. 

— Маріса, — батько обхоплює мою руку, та мати невблаганна. 

Вона стоїть на своєму. 

Я так і думала, — закриваю очі. Ховаю сльози, хоча вони душать. 

— Про це не може бути мови, Леопольд. Ти шанований есер, ми придворні палацу. Я не можу допустити, щоб наша донька залишилась “дівою відмови”. Це ганьба! 

Діва відмови — ганебний титул для жінок, які не мають алхімічного дару і незаміжні. Зазвичай, вони покриваються соромом у суспільстві, і назавжди залишаються дівами, не маючи більше права вийти заміж після двадцяти п’яти. 

Мені двадцять п'ять, але в мене є алхімічний дар, — стискаю в руках юбки сукні. — Тому мене відсилають у храм. Такі закони, — хочеться сказати собі, але ж вони надто жорстокі. 

— Після церемонії Даріни, ти покинеш цей дім, Даніка. 

Я покину власне життя, назавжди! — гордо підвівши голову встаю і глухо відповідаю: 

— Як накажете, матінко. 

— Маріса, я проти! Вона наша донька! 

Краще б він не заговорював про це. Краще б мовчав. Я лише його донька. 

— Даніка, йди до себе! 

Батько нічого не вдіє. Він отримав титул лише завдяки повторному шлюбу, який дозволила Королева Акая. Маріса була її фрейліною і так само вийшла заміж за мого батька у двадцять п'ять. 

Мене ж вона робить жрицею. 

— Досить! 

Здригаюся, коли батько гримає рукою по столі. Важка долоня тягнеться до моєї і обхоплює знову. 

— Леопольд, що ще ти… 

— Вибач, донечко, але це єдиний вихід для тебе, — голос батька ламається, коли він з болем шепоче ці слова. Він повертається до матері і твердо чеканить: — Вона вийде заміж за герцога Деневерського. 

Його долоня враз стає капканом, який стискає і стискає. Герцог Деневерський —  Генерал армії Корони. Він відхилив всі пропозиції про шлюб за останні п’ять років. 

— За кого? Ти певне здурів, Леопольд, — матінка вражено сміється. — Цей чоловік не одружиться ніколи! Він навіть не брав жодного разу участі у весільних ярмарках. Який шлюб? І з ким?! З нашою Данікою? Ти випив надто багато сьогодні. 

Тремчу, рука пітніє у руці батька, та він стискає її міцніше і вперше на моїй пам'яті грізно відчитує матінку. 

— Не смій відсилати мою доньку у Храм! Вона ніколи не стане жрицею! Вона матиме сім’ю і захисника, який її покохає так само, як любимо ми! 

Краще нехай не кохає так, як матінка, — рвано вдихаю, а обличчя палає. Про те, як може кохати чоловік, який взагалі не виходить у світ і зайнятий лише війною — боюся думати. 

— Леопольд! 

— Я сказав досить! Це моє рішення, і воно остаточне! Даніка вийде заміж за Сайласа Деневера і крапка! 

Батько бажає мені добра. Знаю, його вчинки продиктовані спробою зупинити матір. Але Сайлас Деневер? Це навіть смішно звучить. Ніхто не знає, як він виглядає, скільки йому років, хто він і звідки. Всім відомо лише, що він кривавий полководець з небаченою силою, яка підкорює навіть драконів. Остання битва за Сангрію, яка сталася всього рік тому, стала однією з найкривавіших протистоянь з гірськими племенами. Деневер винищив цілі племена лише з одним драконом на чолі ватаги.