9

Ліна.

Чорт.

До такого я не була готова. І від себе такої реакції не очікувала. Що це зі мною сталося? Що це взагалі було?!

Що відбувалося з моїм серцем, я не знаю. Воно ніби більше було не серце. Воно билося так сильно, немов у моїх грудях гігантські дзвони. А з тілом? Боже мій... Хто там придумав про «метеликів у животі»? Які там метелики, всередині мене ніби дикі птахи металися, кричали, билися, ламали мені ребра. Електрика в повітрі, мурашки, іскри по хребту, гострими шипами кудись вниз живота. Справжній ураган усередині.

Напевно, я просто давно не відчувала, як хтось зминає мої губи, а Вадим не був скромним - цілував одразу і глибоко, без стриманості й обережності. Якби я не впилася пальцями в його тверду потилицю, не трималася за широку спину, напевно, впала б, бо ноги не тримали, вони перетворилися на м'яке желе. Я вся перетворилася на желе. Не знаю, звідки б узятися такому потужному, гострому бажанню. Нічого подібного зі мною ніколи не відбувалося. Може я перебрала? Може всьому виною шампанське? Або те, що мене дуже давно ніхто не цілував? Може я забула, або просто не знала, як це, коли тебе цілує привабливий чоловік?..

Хоча Вадим мене вже цілував одного разу, не знаю, чи варто вважати той випадок - те, що було на корпоративі... Того вечора ми просто танцювали з ним повільний танець, а потім Вадим раптом схопив мене за руку, кудись потягнув, затягнув у темний куток, притиснув до стіни й накинувся з поцілунками. Він був п'яний, а я дико розгублена. Напевно, він мені подобався, бо я не надто відбивалася, але все ж такий натиск мене налякав. А потім так і зовсім з'ясувалося, що він одружений... І ті його поцілунки після правди, що відкрилася, здалися мені огидними, я постаралася викреслити їх із голови, забути, вирвати із себе, як із книги сторінку з ганебною главою.

Але тепер же... Те, що було вчора, я і хотіла б - не змогла б забути. Бо було надто потужно, надто сліпуче, надто гаряче. Незабутньо.

Усю ніч не могла заснути після пережитого, місця собі не знаходила, ворочалася в ліжку, думала, згадувала, прокручувала в голові вечір, наше «не-побачення». Лаяла себе за дурну витівку, яка пішла абсолютно не за планом і перетворилася на щось абсолютно непередбачуване, неконтрольоване, сильне і лякаюче. Поцілунки, потяг, секс, стосунки - це зовсім не те, що мені зараз потрібно. Зовсім! Не те! Мені потрібно зосередитися на своїй меті. Закінчити чортову платформу й отримати посаду. Отримати хорошу зарплату, знайти хороше житло і забрати доньку. Поки я тут цілуюся і піддаюся низинним бажанням, моя мати ламає моїй доньці психіку, так само як колись ламала мені!

Лаяла себе, а потім знову згадувала поцілунки Вадима, і сама ж себе виправдовувала - я ж жива людина, а не бездушний байдужий робот. І я жінка. Може я забула про це, може думала, що моя чуттєвість померла в зародку і похована глибоко під землею, але виявилося, що ні. Виявилося, що вона просто міцно спала, забита, занедбана, придавлена лавиною комплексів. Хіба можна звинувачувати мене в тому, що мені раптом захотілося бути бажаною? Бути живою? Бути жінкою?

Загалом промаялася я так усю ніч, задрімала під ранок, і, мабуть, міцно, бо навіть не почула будильника. Проспала. Збиралася в шаленому поспіху, натягнула що перше під руку потрапило, сяк-так закрутила волосся в пучок, навіть вмитися толком не встигла. На автобус мчала як божевільна, але все одно запізнилася. Увірвалася в офіс розхристана, пом'ята в автобусній штовханині. Кулею пронеслася коридором, влетіла в наш зал, і як на зло натрапила на Артура. Він якраз виходив, коли я мало не увіткнулася в нього носом.

- Так-так, Ліно, і чого це ми спізнюємося? - З навмисною суворістю посварив мене бос, впускаючи в зал.

- Вибач. - Пискнула я, стягуючи шапку і швидко розмотуючи шарф. - Проспала. Більше не повториться.

Артур потряс у повітрі пальцем із виглядом грізного вчителя, мовляв дивись мені, як раптом справа пролунав низький голос.

- Важка нічка, Ліно?

Не знала, що так буває, але, чесне слово, моє серце пропустило одразу кілька ударів. Я зковтнула і повернула голову. Вадим звично усміхався - я таку усмішку бачила три тисячі разів, але цього разу чомусь відчула, як ноги мої знову розм'якшуються, немов підтале масло.

- Ем... так. - Видала на видиху, нерозумно моргнувши.

Вадим усміхнувся, у погляді іскрою промайнуло лукавство.

- Розумію. - Багатозначно кивнув і опустив очі в екран. Я застигла на місці, відчуваючи, як по спині повзуть мурашки розміром зі слона. Він теж погано спав? Через мене? Ох...

- Це не виправдання, - подав голос Артур, змушуючи мене відмерти, - працюємо, друзі. - Бос плеснув у долоні. Я швиденько запхала куртку в шафу і юркнула за свій стіл. - Отже, ти зрозумів, Вадиме - закриваєш питання Степаненка, додай усе що треба, які він там хоче оновлення... Коротше, набери його, дізнайся. - Розпорядився Артур, і я витягнула шию з-за комп'ютера. Дихання різко перехопило, і я витріщила очі на Артура.

Так, стоп. Що? Вадима перекидають на старий проєкт? А як же платформа? Невже він не брехав і справді майже закінчив завдання? Але це ж... Чорт.

По спині знову поповзли мурашки, але тепер це було зовсім інше відчуття - немов крижані голки встромилися під шкіру. Чорт. Чорт. Чорт. Я відстаю... Вадим закінчив платформу, а я... Я в дупі!

- У тебе є робота, Ліно? - Артур перевів погляд на мене.