4

- Спокуси його. - У Василини на все завжди була одна порада. Вона була твердо переконана, що чоловіки - вкрай примітивні створіння. І коли кров у їхніх організмах спрямовується до паху, вони стають огидливо тупими і чудово керованими.

Василина у нас Sales Manager - саме вона знаходить клієнтів і відповідає за продаж послуг компанії. Василина - крута. Справжня кар'єристка, красива, впевнена в собі леді-вамп. Моя повна протилежність.

І Василина, і Мілана - мої найкращі подруги. Вони дуже різні, і кожна для мене хороша по-своєму: якщо Мілана - тепла ковдрочка, промінчик світла, то Василина - холодний протверезний душ, мотивуючий стусан. Одна одну дівчата чомусь насилу переносять, а я їх обох дуже люблю. Вони, схоже, мене - теж, тому що, незважаючи на взаємну неприязнь, за першим же моїм покликом прибігли в кафе «Світлячок».

Я виклала дівчаткам усе про свою проблему без приховування, і все-таки поплакала трошки. Мілана почала мене жаліти й обіймати, а Василина з ходу грюкнула кулаком по столу: нічого соплі розпускати, треба думати, що робити.

На мозковий штурм ми витратили півгодини обідньої перерви, але так і не знайшли виходу - я не знала, як розв'язати проблему, і мені ні до кого було звернутися по допомогу: своїм було ніколи вникати, а стороннім код показувати не можна - це порушувало договір про нерозголошення. Під кінець навіть Василина серйозно спантеличилася і опустила ніс, коли Мілана обережно і ледь чутно пропищала: «Може, попросиш допомоги у Вадима?».

Перший момент мені здалося, що вона жартує. Я й розсміялася. Від душі так розсміялася - ну гарний же жарт, погодьтеся? Але подруги мої раптом переглянулися з якимось незрозумілим піднесенням, наче знайшли нарешті ідеальне рішення моєї нерозв'язної проблеми.

Я витріщила очі, переводячи погляд з однієї на іншу. Вони це серйозно?! Вони знущаються?! Я затрясла головою, не вірячи власним очам - мої подруги, мої найближчі люди, які прекрасно знають про нашу з Вадимом ворожнечу, пропонують мені таке! Та я краще помру, ніж ось так запросто зізнаюся Вадиму, що не впоралася, а вони хочуть, щоб я попросила в нього допомоги?!

- Нізащо! - Ледь не заволала я, ошелешено дивлячись на Мілану. - Я ніколи не дам йому такий козир!

- Ну подумай, - дивлячись на мене зі співчуттям, швидко заговорила та, - якщо це твій єдиний шанс, невже ти його проґавиш просто з упертості? Невже нова посада не варта цього невеликого приниження? Ти програєш битву, але виграєш війну.

Василина закотила очі: ці наші метафори-війнушки їй не подобалися, але заперечувати Мілані дівчина не поспішала, схоже, із суттю була повністю згодна.

Я в невірі, витріщила очі, схопилася за голову.

- Та як ви не розумієте? Навіть якщо я піду на це, Вадим мені нізащо не допоможе! Він мене ненавидить! Він мене тільки принизить, він мене втопить! Ми вороги!

Мілана зітхнула, закусивши губу, на секунду відвела очі, ніби замислившись, потім видала.

- Тоді спробуй... ну не знаю... підійди до цього якось м'якше. Подружися з ним.

Я фиркнула й аж із місця підскочила, не знаючи куди себе подіти від обурення. Ну що це за порада?! Наче це так просто. Після стількох місяців ворожнечі, щоденних суперечок і завуальованих образ, ось так візьми й подружися. Це просто смішно. Смішно і нереально!

Але подругам моїм смішно чомусь не було. Василина, закотивши очі, подивилася на Мілану як на дурну дитину.

- «Подружися»... Їм що, по п'ять років, чи що? - Видала зверхньо. - Вони - дві дорослі статевозрілі людини... - А потім перевела погляд на мене і додала оте своє «Спокуси його».

Я мало не зомліла, почувши її слова. І точно на кілька секунд осліпла - видно, у мозку щось закоротило. Мене накрило щось таке... ну не знаю, дуже дивне. Це навіть не хвилювання, назви цьому немає...

- Щ-що? - Пискнула я, швидко-швидко моргаючи. Повільно опустилася на стілець, з переляком втупилася на Василину. - С-спокусити? - Перепитала, мало не задихаючись.

Василина незворушно знизала плечима:

- Так, а що такого? Вадим - мужик, ти - дівчина. Усе сходиться. Усе просто. Спокуси його. Нехай він від похоті втратить голову. А там і не помітить, як сам за тебе весь код напише. - Усміхнулася подруга.

Я судорожно ковтнула, нервово облизнувши губи.

- Я... це... не вийде. - Я чомусь так розпереживалася, що слова не складалися в речення, і я заїкалася. - Ми... ми ж вороги...

Василина на мої слова лише махнула рукою.

- Дурниці. Уся ця ваша ворожнеча завжди підозріло нагадувала... якусь бойову прелюдію... Вам потрібно лише трохи змістити вектор вашої невгамовної енергії... і не помітиш, як найцінніше, що в нього є, опиниться в тебе в кулаці. - Василина багатозначно пограла бровами, піднявши кулак. А я раптом відчула, як щоки заливає фарба.

Уся ця розмова, і те, що я взагалі це обговорюю, здавалося максимально дивним і неправильним. Це просто дикість якась. Спокусити? Господи, ну що за маячня? Спокусити Вадима неможливо! Та й куди мені-то сунутися? Я цього всього не вмію. У мене ж не тільки в роботі - досвіду мало, а й у стосунках - промах. Навіть якщо я і погоджуся на цю дику аферу, я не зможу! Вадим мене за дві секунди розкусить.

- Ліно, не ускладнюй. - Бачачи, напевно, як вузлами в моїй голові заплутуються думки, сказала Василина. - Ти симпатична, мила. Не потрібно ніяких особливих прийомів. Просто розслабся - чоловіки люблять розслаблених жінок. Запроси його на вечерю, включи харизму, посміхайся. І все станеться само собою. - З упевненою посмішкою порадила подруга, а потім глянула на наручний годинник і встала з-за столу. - Ну все, мені пора. - Чмокнувши мене в щоку, дівчина кинула на стіл кілька купюр і поспішила на вихід.