2

Вадим, звісно, гад, але найжахливіше, що я не тільки в його очах виглядала смішною і жалюгідною, а й у своїх теж. І скоро буду виглядати такою для всього колективу.

Я серйозно переоцінила себе, взявшись за систему, в якій нічого не розуміла. У мене було занадто мало знань і досвіду - Вадим про це не втомлюється повторювати. Сам-то він уже давно сеньйор з освітою і великим стажем, а я - так, новачок, ще й самоучка. Ну куди я замахнулася, дурна? Про що думала?..

Хоча, що це я... відомо про що. Я думала тільки про те, як утерти носа Вадиму.

Ми давно в контрах, практично з першого дня, як я прийшла в компанію в грудні минулого року. А місяць тому Артур - наш гендиректор - підлив ідеального палива в багаття нашої взаємної неприязні: дав нам завдання зробити проєкт - освітню платформу для внутрішнього користування співробітниками фірми. Це не мало бути чимось грандіозним, та й узагалі, я думаю, не особливо-то й потрібно було, але в той момент ми з Вадимом простоювали між проектами, і Артур вирішив нас таким чином зайняти. Нас двох. Удвох. Разом.

Разом. Розумієте?

Пожежа спалахнула миттєво, вже там, на зборах, при всіх.

Я загорілася - концепція в голові вибудувалася швидко і жваво. Я одразу ж поділилася своїми думками, що платформа має бути максимально інтерактивною, з елементами гейміфікації - балами, значками досягнень, яскравою, такою, що мотивує і сучасною. Вадим же був упевнений, що платформа має бути функціональною, а не виглядати як іграшка. Уявляєте, він так і сказав привселюдно: «Ліно, ти справді думаєш, що всі хочуть грати в ігри замість того, щоб вчитися? По собі судиш?».

Розумієте тепер, чому я його так ненавиджу? Він усі ці місяці, що я працюю тут, старанно тикав мене носом у те, що я недосвідчена, неосвічена, імпульсивна, підходи мої несерйозні, а бачення будь-якого продукту по-дитячому наївне та безвідповідальне, стверджував, що мені не можна довірити нічого путнього, бо я зможу зробити зрештою тільки барвисту іграшку, але непрацюючу. А тут він ще й висміяв мене при всіх!

Загалом я тоді сильно розлютилася. Хоча, що там «сильно», - я схоже від люті голову втратила, тому що раптом, сама від себе такого не чекаючи, палаючи очима, оголосила, що з цим снобом-консерватором працювати нізащо не буду!

Це було дуже необачно. Дуже. Мене за таке могли просто звільнити - ну кому потрібні такі примхливі розробники? Але Артур - добряк, і мене чомусь цінує. Побачивши, що справа пахне паленим, запропонував працювати окремо і зробити два проєкти, де кожен розкриє своє бачення, а потім вибрати найкращий варіант на загальному голосуванні.

Він думав, що так погасить конфлікт, але в підсумку тільки сильніше його розігрів. Відтоді наші з Вадимом суперечки і сутички перейшли на новий рівень. Його нападки стали глибшими, погляди - презирливішими. Я теж перестала вибирати вирази, проходилася по ньому не соромлячись. Я цим не пишаюся. Але нічого не можу із собою вдіяти - я його ненавиджу. Я мрію стерти його в порошок! Цей негідник при всіх поставив під сумнів не тільки мої професійні здібності, а й саму мене, як людину. Ну як можна закрити очі на таке? Я повинна була впоратися з засранцем, чого б це мені не коштувало!

Я дуже старалася. Купу часу вбила на те, щоб вивчити цю чортову систему гейміфікації, замучила дизайнера, вимагаючи робити і переробляти дизайн так, щоб виглядало максимально гармонійно, десятки годин витратила на те, щоб розробити модуль, і майже стільки ж, щоб зрозуміти, як його інтегрувати. Щоранку, встаючи на роботу, дивилася на своє відображення в дзеркалі, і вбивала в голову афірмації, що в мене все вийде. Мій проєкт буде ідеальним: динамічним, барвистим, і буде захоплювати навіть тих, хто скептично налаштований, хто не вірить, що вчитися можна цікаво. Я мріяла, що Артур побачить мій проєкт і визнає його найкращим, а Вадим провалиться з ганьбою.

Це було вже навіть не просто діло принципу, це було питання виживання. Мені доведеться звільнитися, якщо я програю - я поставила на кін свою репутацію. Я поставила на кін дуже багато - вже дуже багато. Але сьогодні вранці я дізналася те, що підняло ставки ще вище.

Я щойно прийшла до офісу і ледве встигла увімкнути комп'ютер, коли в правому нижньому кутку мого монітора висвітилося повідомлення від Мілани: «Брік рум. Зараз. Терміново!»

Я насупилася. Подруга зазвичай не смикала мене даремно в розпалі робочого дня, мабуть, справді щось серйозне сталося. Встала, перевела комп'ютер у сплячий режим - раптом Вадиму спаде на думку поглянути на мій код. І потопала в бік кімнати відпочинку.

Офіс у нас величезний - чесно кажучи, невиправдано величезний для компанії такого масштабу - займає половину дев'ятнадцятого поверху бізнес-центру в самому серці столиці. Панорамні вікна, високі стелі, чисті просторі зали і довжелезний коридор: на одному кінці кабінет директорів, одразу після них - зал розробників, потім дизайнери, тестувальники, маркетологи, а кімната відпочинку в самому кінці - щоб поїсти чи відпочити, треба прокрокувати не менше п'ятдесяти метрів.

Усі кімнати організовані у форматі відкритого простору, але робочі зони біля столів розділені матовими перегородками, які ледь сягають рівня очей. Вони тут радше для вигляду, ніж для реальної конфіденційності - прекрасно ж видно, хто чим зайнятий. Кімната розробників - найбільша, хоча працює тут нас лише троє: я, Вадим і Сашко. Були ще Філатови Даша і Костя, але в них нещодавно народилася дитина і вони працюють із дому тепер. А Сашко після останнього надскладного проекту поїхав у відпустку на якийсь там кемпінг-ретрит. Тож на величезній просторій площі залишилися лише ми з Вадимом. Можна було б розійтися по різних кутах кімнати і практично не бачити одне одного, але ми вперто сиділи поруч - один навпроти одного, біля дверей, тому що тільки там опівдні не сліпить сонце. Так, тільки тому.

 Весь інтер'єр офісу витриманий у холодних, нудних, ділових тонах, яскраве освітлення, ідеальна геометрія - такий собі паралелепіпед із сіро-чорного скла і хрому. І тільки в кімнаті відпочинку по-справжньому затишно: тепле світло, м'які дивани, багато рослин і квітів, приємні аромати. Є полиці з книжками та настільними іграми, велотренажер, і звісно міні-кухня з кава-машиною, мікрохвильовкою та круглим обіднім столиком. Це територія Мілани.