Розділ 7. У капищі боґлів

Ми їдемо до капища

- Нічого, - обсмикнула я свою туніку, яка чомусь задерлася на поясі, мабуть, від Сайленових палких обіймів (моє ж ти щастя, як же скучив!). – З усіма буває. Кожен може помилитися. То Азорія вам не наречена? Ви так захищаєте дружину?

- Я не буду про це говорити, - похмуро промовив Сайлен. - І дуже вас просив би нікому не розповідати про те, що почули від мене. Якщо у вас є людина, заради якої ви віддали б своє життя, ви зрозумієте мене.

- Обіцяю, - серйозно промовила я, - така людина в мене є.

Сайлен розвернувся і пішов геть. А я дивилася йому вслід, і на очі накочувалися сльози. Він захищає мене! Він зовсім не кохає Азорію. Його просто поставили у безвихідне становище. Якщо б мені сказали: зроби те чи інше, а якщо не зробиш, то ми вб’ємо твого чоловіка - я б не задумуючись виконала ці накази. Але думала б і про те, як обійти і викрутитися з такої ситуації. Сайлен теж думає, я впевнена. А я зі свого боку мушу все вивідати сьогодні про ту корону і Чорнобога.

Де ж він знаходиться, той Чорний Боґл? Якщо існують насправді богиня Леос та Чорний Боґл, та є така легенда про їхні стосунки, їхнє кохання, яке чомусь не склалося, то повинна бути причина їхньої ворожнечі. Якби я все знала, то, може, змогла б якось владнати і це? Тоді не треба було б робити страшні речі, на які штовхає мене матінка Лея. Ох, все дуже складно.

Увечері я підійшла до мерії, де вже стояв екіпаж, запряжений двома вороними конями. Кучер, побачивши мене в ритуальному одязі (я одягнула плащ на свій одяг – туніку та штани), шанобливо відчинив дверцята карети. Там вже сиділи Лісандр та Руфія, теж в ритуальних плащах. З-під плаща виглядали ноги дівчини, одна з яких була забинтована. Я спитала про її самопочуття. Виявляється, в неї виявилося розтягнення, тому лікар зафіксував ногу пов’язкою і рекомендував деякий час менше її навантажувати.

- Я просив не їхати з нами, але Руфія відмовилась! – наябедничав мені Лісандр.

- Ще чого! – вигукнула дівчина. – Це, може, єдиний раз, коли я зможу побувати в капищі королів! Я стерплю будь-який біль, аби туди потрапити!

Бачу, Руфія користається моїми порадами і веде себе впевнено й самостійно, сама вирішує, що їй робити. Я помітила, що Лісандр дивиться на неї зовсім по-іншому, ніж раніше. Та й Руфія це теж помітила. Добре, це додасть їй упевненості в собі.

- А хіба там треба буде багато ходити? – спитала я.

Карета рушила, ми їхали вулицями Сілви, на які опускався літній вечір.

- Там катакомби, але шлях до капища чітко розмічений, заблудитися неможливо, якщо тільки не зійдеш в який-небудь боковий коридор, - пояснив Лісандр.

О, а про катакомби я й не знала! Добре, що Лісандр пояснив, не буду сходити зі шляху.

- А правду кажуть, що корона Матері Леос знаходиться в цьому капищі? – спитала я.

- Корону втрачено, - похитав головою чоловік. – Дуже давно. Ще до того, як на престол прийшли перші предки Сайлена. Її шукали і досі шукають. Але марно. Корона Леос і Посох Чорнобога – ці дві священні речі були подаровані нашим предкам богами. Люди вберегли посох у своїй святині, а боґли прогнівили Леос, втратили її корону. Тому, мабуть, такою важкою й тернистою є історія нашого народу, – Лісандр зітхнув. – Та не будемо про сумне, сьогодні чудова подія, король боґлів отримає благословення Чорнобога на шлюб. Чи ж не свято?!

Я криво посміхнулася. Ну, так, свято, але, гм, для кого як. Для мене не дуже...

Ми виїхали за місто. Почалися густі північні ліси, якими славилися території боґлів. Проїхавши кілька миль, ми завернули на лісову дорогу, зарослу травою та низькими кущами. Очевидно, нею давно ніхто не їздив.

Почало раптово і швидко смеркатися, і коли ми під’їхали до невисоких, вгрузлих у землю масивних валунів, густо покритих мохом, вже було майже темно. Тут на галявині стояло кілька екіпажів, біля темного входу в підземелля чатували двоє солдатів і поки що нікого не пускали досередини. Чекали величного жреця з храму боґлів.

Я побачила Сайлена з Азорією, яких оточувало кілька людей, серед яких впізнала мера міста, Азоріїного батька.

Хто ж? Хто ж шантажує Сайлена? Погрожує вбити мене, його дружину? Чи це був той же мер, який є й главою найсильнішого боґлівського клану Бамстів, чи хтось інший? Та той же жрець, якого всі чекають? Адже і йому не вигідний цей союз короля боґлів з людською жінкою, адже це підриває віру в їхнього кумира, Чорнобога, якого й так всі почали забувати. А король одружився, не отримавши благословення...

Всім присутнім якісь люди роздали гасові ліхтарі з кільцями для тримання, і на галявині перед входом до підземелля стало досить світло.

Нарешті приїхав жрець, одягнений в чорний, розшитий сріблом плащ з насунутим на голову каптуром. Його обличчя я так і не розгледіла. Він наказав усім присутнім надягти каптури на голови і першим ступив на сходи, що вели до підземелля. За ним ішли Сайлен з Азорією, далі потяглися всі запрошені. На галявині лишилися тільки екіпажі з кучерами та двоє солдатів, які сторожко слідкували, щоб ніхто більше не зайшов до капища, тільки ті, хто мав ритуальний одяг.

Ми з Лісандром та Руфією йшли останніми. Я ступила на вологі сходи підземелля, підсвічуючи собі під ноги, щоб не послизнутися, і в мене чомусь занило серце. Охопила тривога, якій я не могла дати пояснення. Так, я була сумна, роздратована, зла і розгнівана, що Сайлена й Азорію назвали нареченими і хочуть одружити, і йдуть здійснювати якийсь ритуал для підтвердження цього... Звичайно, це тривожило мене!