Розділ 6. Зустріч із Сайленом

У кав'ярні

Поряд із Сайленом сиділа боґлеса Азорія, і мене залило страшенними ревнощами, роздратуванням і злістю. І на Сайлена, і на цю дівчину, яка, можливо, й не винна зовсім у тому, що відбувається, адже я її зовсім не знаю. Ми представились і познайомились, і було вирішено звертатися одне до одного на імена, бо всі були тут як приватні особи. Навіть король.

Сайлен окинув нас із Руфією оцінювальним поглядом і піднявся зі стільця, щоб привітатися. Руфія взагалі замовкла, засоромилася, бо теж не очікувала, що тут буде сам король.

Зате Лісандр аж сяяв, зовсім не помітив мого замішання, почав бігати і приставляти ще один стілець для Руфії. Якщо він і впізнав її, то не подав вигляду. Виявляється, вони з Сайленом були давні друзі, ще з дитинства. Лісандр вів себе доброзичливо, щиро, весело... От хто був за цим столиком щасливий! Бо Сайлен, привітавшись і познайомившись із нами, сидів набурмосений і набундючений. Азорія мала більш незадоволений вигляд, ніж нейтральний, а Руфія взагалі вела себе, як мишка, хоча по дорозі до кав’ярні я вчила її, як треба правильно поводитися, щоб завоювати увагу й серце Лісандра.

- Будь упевненою, сміливою і гордою. Все заперечуй і на все кажи «Ні!», й тоді він буде твій, – вчила я дівчину. - І якщо він у скруті – ти перша повинна підставити йому плече. Та цього, мабуть, і не треба було тобі казати, якщо кохаєш, то сама побіжиш на допомогу.

А зараз ця «горда» сиділа й хвилювалася, як морська хвиля. Я непомітно штурхнула її в бік і показала очима на Лісандра. Дівчина почала потроху оговтуватися, а за столом ішла невимушена світська розмова: про погоду, сонце, хмари і Сілву, яка дуже гарна в цю пору року...

- Ваданіє, ви неймовірно гарна сьогодні, - раптом ляпнув Лісандр, і всі присутні почали на мене дивитися.

От дурбелик, хіба так можна говорити, коли поряд ще дві жінки?

- Я завжди така о цій порі дня, - відрізала я, порпаючись у мисочці з морозивом, бо ніхто тут не обідав, усі пригощалися десертом.

А я б із задоволенням з’їла б чогось серйознішого, бо не встигла пообідати.

- Ох, Сайлене, ви, мабуть, дуже кохаєте Азорію, що так швидко вирішили одружитися! – ввернула я в розмову і вилупилася в нього.

Він відповів чітко й спокійно:

- Наш шлюб потрібен боґлам. І якщо Чорнобог схвалить його, то всі будуть задоволені.

Ох, він ні слова не сказав про кохання. Та й неозброєним оком було видно, що ніяким коханням там і не пахне. Я ж не дурна, бачу, що щось не те. Я продовжила випитувати.

- Мені, звичайно, дуже приємно познайомитися і все таке, але, начебто у вас вже є дружина. І дивлячись на вас, Сайлене, виникає закономірне питання: чому ви приїхали в Сілву сам, а не з дружиною? – спитала я, не дивлячись на чоловіка, а роблячи вигляд, що дуже зайнята морозивом.

Сайлен здригнувся. Може, непомітно для інших, але я побачила, як смикнулися його пальці, в яких він тримав ложечку. Замість нього відповіла Азорія. Вона була сьогодні в легкій приталеній сукні з розпущеним по плечах довгим білосніжним волоссям, неймовірно вродлива, нічого не скажеш.

- Та особа, яка лишилася в столиці, зовсім не дружина Сайленові! Адже всі знають, благословення на шлюб боґлів має дати Чорнобог. Якщо такого немає – чоловік вільний, – відповіла замість Сайлена Азорія.

- Я про таке не знала! – підвела я на неї невинний погляд.

Якщо Руфія й здивувалася, то промовчала. Вона була розумна дівчина.

- Так, і ми з Сайленом сьогодні увечері їдемо до кумира, він підтвердить наш шлюб, і ми готуватимемося до весілля! – Азорія гордо стріпнула головою, а мені так і хотілося чимось запустити в її самовдоволену фізіономію, наприклад, ось цим тортом, який стояв по центру стола.

- Я, взагалі-то, поставила питання королю Сайлену! – підвищила я голос.

Всі здивовано притихли. Лісандр, очевидно, прагнучи згладити ситуацію, вигукнув:

- Ах, Ваданіє, ви така прямолінійна і безпосередня!..

Він хотів ще щось додати, але Сайлен перебив його:

- В столиці лишилася жінка, яка виявилася незаконною для боґлів. Я король боґлів, а не людей, і повинен виправити ситуацію. Моя майбутня дружина – це Азорія. Ми увечері їдемо в капище до кумира.

Говорив він це якось монотонно, дуже спокійно, зовсім не схоже на мого чоловіка, який у таких ситуаціях вже нервувався б і прикрикнув на настирливу дівицю, якою зараз була я. Але! Малюнки на його лобі палахкотіли вогнем! І очі були червоні, як вогонь! Сайлен дуже нервувався і злився, але не показував цього. Я ж його знаю! Рік разом прожили! Руки він сховав під скатертину, і я бачила, як стиснулися його кулаки, аж побіліли кісточки. Ох, щось було не так! Сайлен казав неправду. Брехав. Але чому? Його зачарували? Не схоже. Чому ж він підігрує Азорії? Чому погоджується, що справді одружиться з нею? Треба було про це терміново дізнатися.

Добре було б зустрітися з Сайленом наодинці і все вивідати! Але я не могла. Матінка Лея прямо сказала мені, що ніхто не повинен знати про мою місію і мої плани! Ох, що ж робити?

А якщо по-іншому?

- О, то це зовсім інша справа! – вигукнула я. – Азоріє, я дуже за вас рада! Ви така чудова пара!