Розділ 4. Ваданія

У Сілві

Прокинувшись зранку, я пішла до ванної кімнати і глянувши в дзеркало, побачила, що в мене на лобі запеклася кров. Вчора, втомлена, я одразу ж заснула, ледве доповзла до ліжка, тому сьогодні вирішила привести себе в порядок і піти купити ще одяг і необхідні для жінки речі, той же гребінець і люстерко. Змила кров і з жахом вилупилася на своє відображення у дзеркалі: на лобі був якийсь знак! Ох, матінко Леє, а це що таке? Рани як такої на чолі вже не було – вона чомусь дуже швидко загоїлась, а на її місці синіми пасмами вимальовувався химерний малюнок, схожий на малюнки, які я бачила у Сайлена. Ні, зовсім не такі чітко виражені й химерні, як у нього, всього два чи три завитки, переплетені в гармонійну в’язь.

Я злякалась. Бо згадала свій дивний сон в лісі і Чорнобога, який торкнувся мого чола. Невже він таким чином поставив на мені свій знак? І всі ці вигадки про наречених правда? Але чому тоді подібні малюнки є в деяких боґлів? Раніше я не задумувалась над цим, вважаючи, що так і повинно бути, що ті знаки, які завжди на лобі Сайлена були синіми, а іноді, під час емоційної напруги, світилися червоним, були в нього завжди, і так і повинно бути. А виявляється, це не так! Але чому вони з’явилися в мене? Невже це мітка нареченої Чорнобога? Це мені дуже не сподобалося. То я справді влізла в цю страшну кабалу, і тепер мене чекає швидка смерть, як передрікав мені Одноокий Браф? Я прислухалась до себе. Та ні, помирати просто зараз я не збиралася! Відчувала себе повною сил і рвалася виконати все, що запланувала. Я вирішила, що не буду багато уваги приділяти цьому знакові, бо так і збожеволіти можна, чекаючи смерть з дня на день. І вже виходячи з готельного номера, перев’язала чоло синьою стрічкою, прикривши дивні малюнки.

Сілва була містом боґлів. Якщо у Вентосі зустріти боґлів раніше було вкрай важко (це зараз їх стало трохи більше), то в Сілві навпаки – рідко коли можна було побачити на вулицях саме людей. Боґли були тут більш поважні й краще одягнені, аніж ті, яких я бачила донедавна. Відчувалося, що місто багате, будинки переважно дво- або триповерхові, добротні. І жінки – боґлеси – були тут вродливіші й модніші, ніж в інших містах. Кілька разів я зустріла сім’ї з дітьми – і діти були просто чудо! Такі гарненькі! Майже нічим не відрізнялися від людських. Хіба що трохи темніші на вид та волосся у всіх було білим-білим. Може, мені так подобалися ці дітки, бо я хотіла своїх? Не знаю, але вперше побачивши боґлесу з сином, я ледь не розплакалась. От дурна! Це все втома і нерви.

Посеред міста Сілва стояв величний палац, схожий за архітектурним виконанням на замок Сайлена: такі ж високі сходи, чотири масивні колони з каріатидами на верхівках, круглий опуклий дах, вірніше, навіть купол. Очевидно, раніше вона належала якомусь заможному боґлу, може, навіть і королівським боґлам, бо ж недарма замки були такими схожими, але зараз це була будівля мерії. Поряд з нею трохи віддалік за високим залізним парканом стояв ще один величезний особняк, який монументальністю та розмахом не поступався замкові – був багато декорований, одразу ж відчувалося, що тут живе людина непроста, котра знаходиться і при владі, і при грошах. Так, справді, якийсь перехожий боґл пояснив мені, відповідаючи на моє запитання, що це особняк пана Бамста, мера Сілви. Чомусь я й не здивувалась, саме так і подумала.

Біля мерії росло велике дерево, старе, високе і товсте. Може, якщо б троє людей стали, то й змогли б охопити його руками, а може, й четверо. Отаке воно було велике й товсте. На дереві висіли якісь дивні речі, які я не могла впізнати, бо не знала, що то таке: неначе якісь мішечки із зав’язками. Так і не розібравшись з цим, я поспішила обійти всю центральну площу, і тут помітила цікаву саме для мене річ. Біля одного з будинків стояла велика дошка, на якій висіли різні оголошення і біля якої товклося кілька роззяв. Я теж почала читати – і зрозуміла, що мені дуже пощастило: саме сьогодні ввечері відбуватиметься великий прийом у мерії на честь прибуття короля Сайлена, і терміново на два дні потрібні були додаткові кельнерки і посудомийки. Адреса прийому на цю тимчасову роботу мене порадувала – це була власне мерія. Я тепер із чистою совістю і впевненістю могла піти і спробувати влаштуватися на роботу. Бо перебування Сайлена тут мене тривожило. Адже він казав, що не хоче брати мене з собою, бо тут небезпечно. Яка ж небезпека існує тут, в респектабельній і досить спокійній Сілві? Одноокий Браф орудує в лісах, далеко від міста. А от в самому місті на перший погляд все в порядку.

Я пройшла в будинок мерії і піднялась на другий поверх, де побачила біля якихось дверей з десяток боґлес, які теж, як і я, прийшли найматися на цю роботу. Не буду тягти і скажу, що мене взяли. Я вийшла з мерії з настановами з’явитися за дві години до початку урочистого прийому, щоб встигнути переодягнутися в спеціальний одяг і отримати детальні інструкції, як себе вести під час прийому. Я була задоволена: якщо все буде добре, то вже сьогодні я побачу Сайлена, коханого мого боґла, за яким я, чесно скажу, вже дуже скучила.

Ваданія

Треба було замаскувати обличчя. Якщо я буду на такому урочистому прийомі, то, з чим матінка Лея не жартує, можу потрапити на очі Сайленові. Навряд чи він мене впізнає, просто не повірить своїм очам, але хай я краще перестрахуюся і буду спокійна, аніж потім сваритися з чоловіком. Тим паче, як я розумію, ніякої Сайленової магії, магічних міток чи ще чого-небудь на мені вже не було – все зняла богиня. Тобто магічно він мене побачити не зможе.

Як же так зробити, щоб він мене не впізнав? Одягти який-небудь головний убір з прикриванням обличчя не вийде – кельнери мають спеціальний одяг, який не передбачає такого аксесуару. Я довго думала, і вирішила нафарбуватися і перефарбуватися.