Розділ 3. Я вирушаю до Сілви

Я вирушаю до Сілви

Поки я зібралась і доїхала до мамці, то трохи заспокоїлась. Почала продумувати, як би швидше й непомітніше дістатися на північ Кауди. Дорога туди неблизька.

Якщо пам’ятаєте, Кауда – це півострів, витягнутий і довгий, омивається з усіх боків океаном. І якщо Вентус знаходиться в південній частині королівства, то місто Сілва*, так звана північна столиця Кауди, знаходилася далеко, майже на кінчику умовного «хвоста», на який схожий наш півострів. Добиратися туди своїм ходом, тобто дорожніми каретами чи з торговими караванами досить довго. Добре боґлам і магам – відкрив портал – і стрибаєш до найближчого міста, в якому є портальний маяк. А у мене магії немає, я проста жінка, яка навіть грошей не має достатньо, щоб добратися до Сілви. Так, звичайно, але ж я королева і всі золоті запаси Сайлена в моєму розпорядженні, скажете ви. І як ви це собі уявляєте?

По-перше, про яку таємну втечу можна говорити, якщо я накажу придворному магу, наприклад, доправити мене до Сілви? Звичайно, з зупинками і переходами у ключових портальних містах країни. Та пів королівства стане на вуха, коли дізнається, що з королівського палацу королева Ванда рухається до Сілви! Цей варіант одразу ж відпадає.

Або, наприклад, візьму я гроші в Сайленовій скарбниці, а їх треба багато, не кілька сотень золотих, як я іноді беру на якісь великі покупки чи ремонти. Портальні переходи для звичайних мешканців королівства коштують дуже дорого! Всі їздять каретами – довго, зате набагато дешевше. Тут, якщо порталами, то навіть кількома тисячами не обійдешся. І це одразу ж буде помітно, що я взяла велику суму. Королівський казначей, який слідкує за фінансами королів, одразу ж помітить недостачу, почне виясняти що і як, і навіщо, кинуться в мене питати та й побачать, що мене немає в столиці. Мені така увага зараз не потрібна.

Отже, це було проблемою. І дорога, і гроші на портали.

- Я дам тобі гроші на портали до Житора, - упевнено сказала мамця, вислухавши моє прохання.

Я пам’ятала, що не можу нічого їй розповісти про угоду з матінкою Леєю. Що я маю вбити Чорнобога і повернути корону до капища боґлів. Але ж про корону я рідним уже розповідала до угоди, тому, думаю, не було великим порушенням, коли я просто сказала мамці, що я хочу виїхати до Сілви вже сьогодні, поки Сайлен у від’їзді, але таємно від нього. Мамця погодилася допомогти, чим могла – її грошей вистачало всього на пів шляху, до міста Житора в центрі Кауди. Якщо я візьму кілька сотень в нашій скарбниці, начебто на якісь свої забаганки, то вистачить ще до наступного Руброра. А вже там лишалося всього два переходи: ще до міста Варми – і потім уже буде Сілва. Що ж, таким чином я економила багато часу. Ці два переходи можна було проїхати каретами, і це зайняло б всього один-два дні. А вже там, біля міста Сілви, і знаходилося те боґлівське таємниче підземне капище і давнє місто одночасно. Що ж, спочатку треба туди добратися, а потім уже буду розбиратися на місці.

- Гроші-то я дам, - хитнула раптом головою мамця, - але я теж поїду з тобою, Вандо!

У мене мало очі з робіт не вилізли від здивування. Що? Мамця теж хоче зі мною їхати? Але ж це буде вдвічі дорожче! У нас не вистачить грошей!

- Я поїду каретою, нашою. Не треба буде нікому платити за проїзд. Лишень на дорожні витрати: їжу та корм для коней. Наш кучер Густав часто їздив з твоїм татом у далекі торгові поїздки по Кауді, - сумно згадала мамця. – Він впорається, бо має досвід. Але це, звичайно, набагато довше, ніж порталами. Тому ти, Вандо, поспішай, а я помаленьку доберуся до тої Сілви своїм ходом. Якщо все буде добре, то там і зустрінемося.

Я почала відмовляти мамцю, просити не їхати, що я сама все зроблю, впораюся. Ще не вистачало мені, щоб вона дізналася про мою місію вбити Чорнобога. Та вона така ж шалена, як і я, – перша кинеться з ним розбиратися! Он, уже зі мною їхати зібралася!

- І не відмовляй мене, Вандо, я не відступлюся! Щось недобре між вами з Сайленом коїться, я ж бачу. І ще це прокляття! Я мушу допомогти тобі, ти ж моя донька! Та й розвіюся трохи, поподорожую по країні, а то сиджу тут безвилазно вже багато років. От тільки на весіллі у Матейки побуду, прослідкую, щоб усе було до ладу, і одразу ж виїду, а ти поспішай, Вандо, раз треба. Матейка з Зузанкою за домом і торгівлею приглянуть, коли мене не буде, вони все знають, що до чого, та й Терліз і чоловік, і маг толковий, їм допоможе. А я відчуваю, що тобі допомога треба.

Отака в нас мамця – все треба, щоб до ладу було, всім роботу знайде, всіх прилаштує, де треба, всіх навчить, гроші знайде, а якщо відчує, що потрібна – без запрошень поспішає на допомогу. Я, звичайно, була їй дуже вдячна, але хотіла все сама зробити. Хоча знала, що відмовляти мамцю – то даремна справа, все одно не поступиться і зробить по-своєму. Я вся в неї вдалася.

Та й, може, коли мамця приїде до тої Сілви – то все добре буде, і я вже вправлюся з усіма своїми справами. Або... загину. Це я розуміла дуже добре, бо ставати на шляху Чорнобога – це явно був смертельний намір. А спробувати вбити його – точно шлях до смертельної небезпеки. Я відкинула ці нехороші думки, налаштувалася на бойовий і позитивний лад, і ми з мамцею обговорили ще окремі деталі й нюанси нашої поїздки до Сілви. Мамця сказала, що як з’явиться в цьому місті, то активує артефакт пошуку, щоб мене знайти. А я причепила ґудзик – другу частину артефакту, на комірець сукні, він спрацює при активації, і ми знайдемо одна одну. «Звичайно, якщо я там ще буду», - подумала я тихцем. Все-таки їхати в кареті через усю країну – це займе днів п’ять-шість. А за цей час багато чого могло статися.