Розділ 2. Угода з богинею

Угода з богинею

Каплиця, як і рік тому, коли я примчала сюди рятувати Сайлена, була зачинена, забута, занедбана. Дивно, начебто боґлів у столиці побільшало, часто, ідучи містом, можна було їх зустріти. Звичайно, люди ще не дуже звикли до того, що боґли поступово повертаються, але те, що звичайна людська дівчина, тобто я, стала королевою та дружиною боґла дуже сколихнуло наш народ, і всі почали переглядати свої погляди на "кошмарних монстрів", як їх уявляли раніше. Та й Сайлен уже не був тим похмурим типом, яким я побачила його в парку вперше, а дуже вродливим і привітним чоловіком. Звичайно, під моїм впливом!

Я часто помічала зацікавлені погляди, які кидали на нього і придворні дами, і чимало інших жінок, якщо ми де-небудь гуляли разом. Не переймалася тим, бо знала, що мій чоловік кохає мене найбільше з усіх на світі. А от каплиця, очевидно, не дуже приваблювала приїжджих боґлів, бо ніякого руху і змін тут так і не спостерігалося.

Я знову зазирнула у вікно, брудна шибка прилипла до щоки. Чорно, темно. Але я знала інший вхід, яким і пробралася цього разу знову досередини – просто дежавю якесь. Піднявшись сходами з підвалу до центрального залу, я оглянулася навколо - чорні колони попід стінами, скульптури страшних боґлівських богів і знайомий вівтар, де минулого разу, коли я тут була, ритуальний кинджал висів над підвищенням і яскраво сяяв.

Я пройшла попід стінами, споглядаючи кошмарні лики богів, які чорними зіницями неначе проводжали мене поглядами. Рогаті, хвостаті, крилаті, зубасті й огидні – ось що можна було сказати про їхній вигляд. Такі, якими я раніше й уявляла всіх боґлів.

- Я можу зарадити тобі, дочка Великої Матері Леос, - промовив раптом голос за моєю спиною, і я здригнулася від несподіванки.

Різко обернулася й побачила старого зсутуленого боґла з великими жовтими очима. Він стояв біля вівтаря, закутаний в довгий чорний плащ. Так, це був жрець Ромтій, якого я пам’ятала ще з шлюбної церемонії.

- Я знаю, чому ти тут, - він кивнув головою, наче підтверджуючи ще раз свої слова, і магічні малюнки на його чолі засяяли яскравіше, червоним. – Але за все треба платити!

Я навіть не здивувалась, що жрець знає причину мого приходу сюди. Він був тісно пов’язаний з божественними силами, на шлюбній церемонії його вустами навіть говорила сама матінка Лея. Я підійшла ближче й спитала:

- Яку ціну я повинна заплатити?

- Крім того, що ти повернеш корону, ти повинна вбити Чорнобога, - оскалив зуби жрець, і його ікла зблиснули в пітьмі хижо та страшно. – І зробити все це таємно від свого чоловіка.

- Що? – здивувалась я. – Вбити Чорнобога? Але ж я не воїтелька, не магиня, я не вмію вбивати! Крім того, він же бог! Він безсмертний, хіба ні?

- Так звучить наказ і умова Великої Матері Леос. Сьогодні уві сні вона прийшла до мене і сказала: «Чорні часи чекають Кауду: Чорний бог піднімає голову і наступає велика загроза для існування цього світу. Прийде королева боґлів і попросить дитя. Я дам його, але вона має знищити Чорного бога й повернути мою корону туди, де та повинна бути. Якщо вона зробить все - тоді прокляття буде знято. І ніхто, ні одна душа не повинна знати про це. Навіть король боґлів».

Я стояла приголомшена і розгублена. Як? Я повинна вбити божество, яке безсмертне? З короною зрозуміло, її треба шукати. І зрозуміло, що якщо шукати дуже добре, то рано чи пізно можна натрапити на слід і навіть знайти. Але вбити Чорнобога? Це не вкладалося в моїй голові.

- Я... Я не зможу, - пролопотіла я тихо, розуміючи, що все дарма, що в мене нічого не вийде і я від самого початку приречена на поразку.

- Матір Леос вірить в тебе, - блиснув очима жрець. – Ти покохала боґла. Не кожна розгледить в страшному кошмарі світло й красу.

- Покохала, бо Сайлен не такий, зовсім не страшний, - почала пояснювати я, відволікшись від страшних думок про Чорнобога. – Він чудовий, він найкращий у світі...

І раптом мене пронизала думка: я запізніло усвідомила другу частину умови матінки Леї – тримати все в таємниці від усіх, і від Сайлена теж! Це було, як грім серед ясного неба. Після одруження у нас з ним ніколи не було ніяких таємниць і недомовок. Правда, він не сказав мені про прокляття. І через це я дуже зла на нього, але... З іншого боку, те, що я зараз тут, в каплиці боґлів, і Сайлен про це не знає, теж є прихованою від нього інформацією. Я тихцем від нього втекла сюди, поки чоловік поїхав на якусь дипломатичну зустріч з королем Кретієм. Сказав, повернеться увечері, і я була рада, що маю час вирішити свої справи сама. Ох, у нас почався період взаємних таємниць?

Чорні часи для Кауди ще не почалися, а у мене, видно, вже.

- Ти вирішила? – спитав жрець Ромтій, спостерігаючи за моїми ваганнями. – Я зніму з тебе всі магічні закляття, які поставив на тебе король Сайлен, і натомість ти отримаєш те, що бажаєш – дитину.

Так, заради дитини я готова зробити все, що завгодно! Я впевнено ступила крок до жреця, гордо підняла підборіддя і відчеканила:

- Я згодна.

Боґл втішено хитнув головою, наче й не сумнівався у моєму рішенні, і промовив голосом, який пронизав мене до кісток, змусив усе тіло затремтіти від благоговіння, бо це був голос богині, Матінки Леї:

- Зроби це, королево, я слідкуватиму за тобою. Візьми.

В руці боґла з’явився яскравий вогонь, який, очевидно, не пік його шкіри. Вогонь оформився у невелику круглу жарину, яка швидко затухала, – і в долоні жреця скоро лежав блискучий метелик, зроблений із чистого золота. Навіть не метелик, комаха була схожа швидше на міль, така ж за розміром та обрисами.