Розділ 3

Після цих слів вони вийшли, Сергій ішов попереду, і в його кабінеті він нову притиснув їй зап’ястя:

-Ти ідіот?-присівши і кривлячись від болю сказала вона.

-Цього разу я випадково, вибач, досить кривитись, правдоподібно, акторка хороша, потрібно працювати.

-Йди до біса! За кого ти мене маєш?

Сергій навіть не звернув на ці слова уваги. Віці здавалось що рука трішки спухла: «Може мені здається, буває й таке, цей придурок виводить з себе, але потрібно терпіти, пів року і стажування в США, єдине що втішає. Добре що працювати потрібно за комп’ютером, тут набагато легше, й руки так швидко не втомлюються »-думала Віка. Чим більше вона працювала, тим більше відчувала дискомфорт в руці. Було коло восьмої вечора, ніхто з них не збирався йти додому, Віка працювала над фінансуванням торгового центру, Сергій над дизайном і комплектуванням. Вони зрідка перекидувались питанням по своїй роботі, навіть не обідали, а що вже говорити про вечерю. Віка, вона жінка, вона горда, не запропонує піти першою додому, не попроситься піти додому, вона мало слухатись Сергія, але її гордість… навіть нестерпна біль в руці, яка все ж таки напухла і яку перетискав рукав її блузки не дозволяла їй відпроситись. Він закликав її подивитись, як їй ідея першого поверху, насправді ж він хотів подивитись на скільки вона втомлена. Віка підійшла спершись одною рукою на стіл, іншою взявши мишку, трішки нагнулась і почала оглядати, рука в якій вона тримала мишку тремтіла, Сергій це замітим по курсору, потім він подивився на одну руку, і на ту що тримала мишку в руках. Він встав з крісла, показавши сідай, та вона не послухалась його, тому Сергій був змушений сам її посадити, розвернувши її до себе і ніжно взяв опухлу руку сказав:

-Що це?

-Не твоє собаче діло.-вирвавши руку сказала Вікторія.

-Покажи… будь ласка.

-Яка тобі різниця. Я ж чудова акторка- з ноткою сарказму пролунало з її вуст.

-Вибач мене… Мені соромно, краще? А тепер покажи руку.

Вона подала свою руку. Він її так тримав, неначе це кришталева ваза. Ніжно розстібаючи ґудзик, і трішки потягнув рукав догори, щоб опухлий синець, на який він дивився з відчуття провини, можна повністю побачити:

-Сильно болить?- в його очах була нотка співчуття, чи то так здавалось Віці.

-Це всього лиш синець…

-І чому ти не вмієш про себе дбати?

-Що?- з люттю крикнула вона.- Та якщо б ти дивився по сторонам, то все буде нормально. Синиць не ти зробив, але він не пух, до того часу поки хтось двічі хотів гримнути перед моїм носом- вона висмикнула свою руку і хотіла йти до робочого столу, але Сергій перегородив їй шлях.- В мене багато роботи. Відійдіть будь ласка, Сергію Володимировичу!

- Ти не будеш більше працювати на сьогодні, досить, одягайся, я тебе підвезу…

- На стоянці моя машина, я сама доїду!

-А якщо ти через нестерпний біль не впораєшся з керуванням? Тоді що? Одягайся.

Вона не заперечувала йому, вона просто не мала сил, ще й голова давала спогади що вона є, тобто боліла.  Вона сказала свою адресу, вони сіли в машину і поїхали.

-Куди ми їдемо? Ти минув поворот.

-Я знаю.

-Що?

-Я везу тебе в лікарню, заспокійся.

-Навіщо?

-Ти дурна? Чи прикидаєшся? Просто будь вдячна мені, хто б ще попіклувався про тебе.

-Пфф…-більше сил сперечатись вона не мала.

На щастя то був лише сильний забій, лікар наголосив на тому, що пов’язку треба накладати не туго, і сказав по менше користуватись рукою, нехай відпочиває, і опухлість зникне за 1-3дня тоді, якщо ж не давати відпочивати то 4-7 днів. Коли ми під’їхали до будинку, Сергій наполягав на тому щоб провести Віку до квартири, та навіть не спорила:

-Дякую що провів- сказала вона під дверима своєї квартири.

-Та нема за що, бережи себе, я піду.

-І ти бережи себе-сказала вона це в відповідь з ввічливості, але відчинивши двері вона закричала від страху-Аааааа, ой Боже!

-Що трапилось?-схвильовано запитав Сергій дивлячись в її квартиру.

-Оооо, шльондра прийшла, і хахаля привела свого- сказав п’яний Макс, який лежав в її коридорі, а я все чекав, чекав, потім прийшов під твою роботу, чекав тебе коло твоєї машини, а ти сіла в його. Шльондра, от на кого ти мене проміняла- вказував він пальцем на Сергія.

-Я більше не буду терпіти такого, не знаю хто ВИ для Вікторії Романівни, але я її колега по роботі-Сергій взяв Максима за кофту, підняв і виштовхнув його з квартири- НАДІЮСЬ ви тут більше не появитесь, а то шкода мені бити таке лайно, як ВИ.-договорив він і зачинив двері.- Це хто?-запитав він у Віки.

-Це…-вона тремтіла, тому їй важко було говорити, але не від Максима, чи суворого Сергія, якого вона ще ніколи не бачила, а від страху що Юлині слова справджуються.- це мій колишній.

-Пішли на кухню.  

Ноги Віки настільки тремтіли, що здавалось ще трішки і вона впаде. Сергій взяв її на руки, відніс на кухню, посадив на стілець. Найшов склянку, набрав води, підійшов до неї, присів на коліна і ніжним голосом сказав: