Розділ 2

Через декілька хвилин вона почула дзвінок в двері, це була Юля:

-Привіт. Як ти сонце?- схвильовано запитала подруга-Я так переживала, ти не брала трубку, Макс також не відповідав, я не могла собі уявити  де ти.

-Привіт, пішли на кухню, зараз все розкажу… Чай, зелений, чорний, червоний, кава, розчина, запарна ?

-Чай, зелений, будь ласка. Ну ж бо, розказу що в тебе трапилось?

-Пам’ятаєш я тобі колись давно розказувала про друга мого брата, який зараз працює разом зі мною в компанії?

-Ну нібито згадую, щось таке було.

Далі Віка розказала все що відбулось з нею за ці дні. Все крім поцілунку, вирішила це лишнє.

-Ну й козел Макс-сказала Юля- я давно мала підозри що він ще той гандон, а цей синяк в тебе на руці звідки?

-Це дрібниця…

-Та в тебе рука не те що синя, а фіолетова, яка дрібниця, це Макс? Навіть не віднікуйся, з моїм досвідом в попередніх стосунках я з легкістю розпізнаю синці на зап’ясті від чоловічих рук, побачила я б його морду, так хочеться багато їй сказати і добряче б зацідити по його «достоїнству», щоб не пхав куди не треба.

-Ехх, ти така бойова, Юлька, забий на нього, мені все одно, я тільки рада що він пішов.

-Коби б він тебе не переслідував, а як твоя голова?

-Голова нормально зараз, переслідував?

-Ну так, рахуй що рік ти його забезпечувала, а тут бац, потрібно самому йти на роботу. Може переслідувати, випрошувати пробачення, або заб’є на тебе, коли побачить з якимось мужичком.

-Не верзи дурниць. Макс сказав, що він сам мене кинув.

-Ну він клоун… Ого вже так пізно, мені пора, завтра на роботу.

-Я проведу.

-Не цього разу, зараз іди відпочинь… Гарних тобі снів-сказала Юля зачинивши двері.

-Бувай- Віки відповідь вже не було чути- справді, мені треба відпочити, голова знову починає крутитись… Як я втомилась…

Після цих слів вона прийняла душ, навела будильник і лягла спати. Прокинувши вона нагадала що Сергій не знає її адреси: «Може він не пам’ятає, навіщо його турбувати, я можу й на таксі, маршрутці. Вирішено, сьогодні їду на маршрутці»- подумала вона. Пішла в ванну, поснідала, одягнулась і вийшла. До зупинки було 4 хв пішком. Тут вона почула дзвінок, «Сергій(робота)»:

-Беру,-промовила Віка сама до себе.-Доброго ранку, щось важливе? Мені зараз просто не зручно говорити, я в пижику.

-Доброго ранку… Я ж просив, кинь мені адресу СМС, могла в телеграм, viber, без різниці…

-Вибач, зовсім вивітрилось з моєї голови, до зустрічі на роботі.

Можливо він ще щось хотів сказати. Але Віка вибила, вона думала: «Навіщо мені з ним розмовляти, взагалі. В нас суто робочі стосунки… Але той поцілунок… Так, Вікторія, спокійно, тобі не 15, в нього тих поцілунків було безліч, він вже й певно не пам’ятає. О моя зупинка». Вона вилетіла і покрокувала до офісу. Машина Сергія була вже на місці. Зайшовши в приміщення, вона чемно привіталась з охоронцем і пішла до свого робочого столу, але там нічого не було:

-Де мої речі?-здивовано запитала Віка.

-Вікусь, ти ж взялась за проект разом з Сергієм Володимировичем, Степан Олексійович сказав перенести всі твої речі в кабінет нашого головного архітектора і зайди до нього, він просив.

-Добре, дякую.

Перед дверми начальства я зустріла Сергія:

-Доброго ранку- сказала Віка, на що він фиркнув їй носом, вона не розуміла що відбувалось, він навіть не пропустив її в дверях, а зайшов спершу сам, ще й хотів закрити двері, але Вікторія встигла підкласти руку-Боляче-прошипіла вона.

-Ой ти також сюди, а я й не замітив тебе. Доброго Ранку, Степане Олексійовичу.

-Доброго ранку-підхопила Віка і тримала свою руку, двері їй заїхали по синцю на зап’ясті.

-І вам- відповіло начальство, важко здихнув і продовжив- Я знаю що за техніку безпеки відповідати має головний будівельник, але ви Сергію, з великим стажем, Вікторія то вперше на такому, ви хіба забули що на такі будівлі треба йти в касці.

-Степане Олексійовичу, не хвилюйтесь, все в порядку, ніхто не постраждав сильно.

-Справа не в цьому, ти наш вірний працівник, а якщо б був хтось інший, хто не зацікавлений в нашій фірмі. Ми могли влетіти на велику копійку, а наша репутація впала б.

-Я думаю, Сергій… Володимирович не допустив такої помилки з важливими людьми, а зі мною це чиста випадковість.

-Вікторія, а якщо б ти постраждала сильніше, що б тоді? Хто працював замість тебе? Я б собі не пробачив що таке юна дівчина має страждати через одну необережність.

-Ви мене добре знаєте, навіть б з лікарняного ліжка я працювала коли взялась за справу.

-На жаль ти права…

-Це була повністю моя вина- несподівано сказав Сергій.

-Ні, це була його вина-вигукнула Віка.

-А я кажу, що моя, значить моя.

-Не твоя.

-Моя.

-Не твоя.