Розділ 1

Стукіт в двері.

-Доброго дня, Степане Олексіювичу, ви мене кликали?

-Так, Вікторіє, сідайте.

-Доброго дня Вікторія.

-Доброго…. Сергію Володимирович- вичавила вона з себе.

-Я вас покликав-почав говорити директор- для того, щоб ви двоє взялись за один проект…

-Що?-перебив Сергій-МИ? Ви нічого не поплутали, всі в компанії знають які в нас відносини…

-Не буду заперечувати цього-відповіла Вікторія.

-Цить, коли старші говорять, я не договорив, Сергію, ти найкращий архітектор, краще тебе ніхто не зможе впоратись, але Віка, ти найкращий і наймолодший економіст в нашій компанії, маєш молодшого спеціаліста архітектора, потрібно з недобудованого торгового центру зробити нову копійку, це дуже важливий проект,  це довірила нам компанія США і в вас двох появиться шанс полетіти на стажування в Америку. Я все, слухаю вас.

-Це буде дуже складно, але я згоден-сказав Сергій.

-Ні, я працюю в своє задоволення, не люблю працювати з людьми, які не приємні мені.

-Знаєш, я теж не в захваті від тебе, але я погодився, не кожен день тобі дається можливість стажування в США.

-Тихо, Вікторія, я тебе дуже ціную, але ти будеш повною дурепою якщо не погодишся, в тебе є час на роздуми до завтра, Сергію можете йти-коли Сергій вийшов, він продовжив-Віка, послухай, якщо це справжнє кохання він почекає, він зрозуміє.

-Але як ви догадались? Я нікому не казала.

-Сонце, така розумна дівчина як ти не пропустила б такий шанс, якщо б не закохалась, я надіюсь ти поміняєш свою думку, можеш йти.

-До побачення.

Після роботи, Віка поспішала додому, адже сьогодні в неї з Максом річниця, 1 рік як вони разом. Вона замовили доставку їжі, купила вина.

-Любий, я прийшла-сказала вона коли зайшла в квартиру- надіюсь ти пам’ятаєш який сьогодні день?-Ніхто не відгукнувся, вона покрокувала в спальню, а там... Макс і якась дівчина, без одягу, двоє-Добре що це я побачила зараз, а то натворила дурниць, завтра після роботи заїду забрати свої речі, надіюсь тебе вже не буде тут.

Вона спокійно вийшла з квартири, сіла в машину, поїхала в готель. Віка сама не знала чого, але в неї не текли сльози, ну було шкода, боляче, але плакати? Навіщо, це ж і так не поможе.

Коли вона прийшла на роботу, вона зразу ж вирушила в кабінет президента компанії:

-Степан Олексійович в себе?-запитала Віка в секретарки.

-Так, зараз скажу йому що ви прийшли, Степане Олексійовичу, до вас прийшла Вікторія Романівна.

-Нехай зайде.

-Доброго ранку.

-Доброго ранку, Вікторіє,  ти подумала?

-Так, я згідна взятись за цей проект.-сказала вона беж жодної емоції.

-Що змінило твою думку?

-Це неважливо, я готова працювати хоч зараз.

-Зачекай хвилинку, попрошу секретарку, щоб вона закликала Сергія. Софочко, заклич будь ласка Сергія Володимировича, нашого головного архітектора, як прийде нехай заходить.

-Добре.

-Доброго ранку, Степане Олексійовичу-прийшовши сказав Сергій.

-Ну що ж, Сергію, я вітаю тебе, з новим проектом. Для початку я думаю вам треба поїхати і подивитись на наш недобудований торговий центр, тримайте вся інформація про нього, бажаю вам успіхів ви впораєтесь, можете йти.

Коли вони вийшли з кабінету Сергій був дуже щасливий, а от Віка, не те щоб вона була сумна, але без емоцій, їй було паршиво на душі. Вони пішли Сергія кабінет і там він сказав:

-Чому ти погодилась? Що змінилось? І що з твоїм настроєм? Можливо я теж не сильно в захваті працювати з тобою, але це не причина сумувати, я думаю можна потерпіти заради США.

-Мій настрій-це мої справи, я теж думаю що можна потерпіти заради стажування, нам потрібно знайти номер головного будівельника запитати чи він має час нам показати торговий центр.

-Зрозумів, я вже найшов, ще вчора.

-Але ж в нас тільки сьогодні появились документи на руках, як?

-Ну, більшість людей в нашій компанії це жінки, а з ними домовитись в мене виходить найкраще, ну ти виняток.

-Дуже приємно, тоді дзвоніть і домовляйтесь.

-Йому зручно зараз-сказав він після розмови по телефону- іди вдягайся, зустрінемось на першому поверсі, поїдемо моєю машиною.

-Гаразд.

До торгового центру було їхати пів години. Він знаходився в іншому кінці міста, напевно вони б двоє весь час мовчали, якщо б Сергій не заговорив:

-А скільки тобі років? Я знаю що ти наймолодша в нашій компанії, але добилась таких висот за рік.

-А скільки ви б сказав що мені років?

-Ну якщо б я не знав чого ти добилась, то подумав що тобі 20, а так то десь напевно коло 26.

-Майже, мені 23.