Розділ 13

Сьогодні за вечерею я почуваюсь небажаною і зайвою.

-        Готель виявився не в найкращому стані, але ми все одно його купили, - по-діловому говорить Дмитро Петрович.

Він сидить в центрі столу і розказує результати відрядження.

-        Невеличкий ремонт і ми зробимо з нього ляльку, - з азартом в голосі вставляє слово Стас. - Це буде найдорожчий готель в місті. А туристів там багато, ти ж знаєш.

-        От і візьмешся за це, - кидає колючий погляд на сина батько. - Візьмеш все під свій контроль.

-        Якщо так, то оформ готель на мене, - холодно відрізує. - Я займуся справами, лише тоді, коли буду повноправним власником.

Настає тиша. Вони пожирають один одного очима, а ми всі уважно за ними спостерігаємо. Від такого напору цього чоловіка, я б вже давно здалась, але Стас міцний горішок. Весь пішов у батька.

Я майже не їм, мені некомфортно. Перед вечерею я чула, як Дмитро Петрович обурювався, чому я маю сидіти за сімейним столом. Від почутого було неприємно і гірко, тепер я відчуваю себе другим сортом. І якби Ніна Василівна не вмовила мене, я б вечеряти не прийшла.

-        Гаразд, буде тобі готель, - здається батько і це мене дивує. - Надіюсь, тобі вистачить розуму не залізти в неприємності.

-        Не хвилюйся, - посміхається Стас переможною посмішкою. - Я ж весь в тебе.

І в цьому він на сто відсотків має рацію. Саме Стас найбільше схожий на батька і зовнішністю, і характером.

-        Що ви все про справи? Не можна поговорити про щось приємне? - подає голос Мирослав.

Він наминає вечерю з великим апетитом. Скоріш за все знову кудись зібрався гуляти. Після останньої вечірки, котру розігнав Влад, він рідко сидить вдома. Завжди десь тусується.

-        А тобі б тільки розважитись, - хмуриться на нього батько. - Коли ти вже розуму наберешся? Одні дівки і гулянки в голові. Вже двадцять стукнуло, а серйозності ніякої.

-        Вся серйозність дісталась моїм братам, - либиться молодший.

Здається його взагалі не чіпають слова Дмитра Петровича. Я навіть трохи йому заздрю. Сидить такий спокійний і розслаблений, а я настільки напружена, що готова вистрибнути зі столу і втекти.

-        Годі вам, не псуйте вечерю, - вмішується Влад. - Якби я знав, що буду слухати ваші суперечки, то знайшов би собі приємніші справи.

Сказавши це, він зиркає на мене і підморгує. А я червонію і надіюсь, що цього більше ніхто не бачив. Здається, я ніколи не захочу, щоб його батько дізнався про наші стосунки. Лише можу уявити, на скільки він може бути незадоволений.

-        До речі про приємне, - чоловік переносить всю свою увагу на Влада. Напевно цього вечора він нікого не омине. - Де Рита? Чому ти сам прийшов? Я думав, ви прийдете разом.

-        Ми з Ритою розійшлись, - стискає губи Влад. Видно, що ця тема йому не приємна.

-        Що сталось? Ви так довго зустрічались.

-        Наші погляди на життя розійшлись. Тому ми офіційно більше не пара. Вона поїхала за кордон на зйомки, а я буду будувати нові стосунки.

І знову він дивиться на мене, а я опускаю очі додолу. Хоч би не сказав про нас. Інакше відчуваю, що вилечу з цього дому за дві секунди.

-        Ну і добре, що розійшлись, - виносить вердикт батько. - Нащо тобі дружина, яка виставляє на показ своє тіло. Сором.

-        Владу потрібна ніжна і спокійна дівчина. Він заслуговує на сімейне щастя, - вперше за весь вечір відкриває рота Ніна Василівна.

Весь час вона сиділа мовчки, так, як і я. Наче боялась щось сказати.

-        Годі їх няньчити, ніби малолітніх хлопчиків, - ричить на неї чоловік. - Вони вже дорослі і мають бути черствими і діловими чоловіками. Світ жорстокий і за добробут треба боротись.

Від його тону по тілу пробігають мурашки. Він взагалі не поважає Ніну Василівну і це відчувається. Цікаво, це в них зараз стали такі стосунки, чи вони завжди такими були. В цей момент я сиджу і тихо радію, що Влад вдався саме в матір. Можливо, якби він був як батько, я б його і не покохала.

Раптом відчуваю на собі чийсь жалючий погляд, котрий проїдає до кісток. Піднімаю очі і зустрічаюсь з очима Дмитра Петровича. Він спокійно жує їжу і зацікавлено мене розглядає.

Тепер дійшла і до мене черга. Його натиску я не витримаю. Лише його тон мене лякає.

-       Поліно, ти у нас вже раніше працювала? - запитує лагідно, спокійно. Я навіть ледве не давлюсь від несподіванки. - Твоє обличчя здається мені дуже знайомим.

-        Ні, - активно мотаю головою.

-        Ти міг її зустріти десь у місті, - говорить Влад. - Мені теж вона здавалась знайома. І справді, раніше ми перетинались.

Зустріч з такою людиною, як Дмитро Петрович я б точно не забула.

-        Можливо, - задумано протягує чоловік і повертається до вечері.

Я дивлюсь на Влада і вдячно киваю, а він задоволено мені посміхається.

Після вечері я допомагаю Ніні Василівні вкластись у ліжко. Добре, що все закінчилось, а то вже почало око сіпатись від напруги. Більше ніколи не погоджусь на таку авантюру, як би господиня мене б не вмовляла.

-        Я помітила, ви з Владом потоваришували, - говорить, коли я вже збираюсь залишити її.

-        Так. Ми знайшли спільну мову, - туманно відповідаю. Розказувати про стосунки ще рано.

-        Це добре, - посміхається. - Влад дуже хороший і я хочу, щоб він був щасливий. Він заслуговує на таку дружину, як ти.

-        Ви перебільшуєте, - червонію. - Ми лише спілкуємось.

-        Але все може бути в майбутньому, - загадково блискає очима.

Швидко залишаю кімнату, щоб не видати себе. Ніна Василівна жінка чудова, вона все і всіх розуміє. Та я боюсь через батька Влада. Той якщо дізнається про наші стосунки, буде біда. Цей чоловік не йде ні на які компроміси.

“Приходь на гойдалку” - приходить повідомлення і я посміхаюсь.

Це так романтично зустрітись в темряві на улюбленому місці з коханою людиною.