Розділ 12

Його губи торкаються моєї шиї, ковзають вниз, залишають після себе пекучу доріжку. Руки обвивають талію, притискають до пружного тіла. Задихаюсь від ніжності і почуттів, котрі мене переповнюють. Влад зустрів мене на вокзалі і ми вже пів години сидимо в його машині і не можемо відірватись одне від одного.

-        Владе, ми запізнюємось, - промовляю неохоче, сама бажаю залишитись з ним тут на довго. Але робота чекає.

-        Я не хочу тебе відпускати. Я думав про тебе всю неділю. Ти зводиш мене з розуму, Поліно.

Він говорить важко, з придихом і знову припадає до моїх губ. Видаю тихий стогін і відповідаю на поцілунок. Тулюсь до нього сильніше. Наші тіла гарячі від спеки, котра палає всередині і котра починається надворі. Повз нас ходять люди, але ніхто нічого не бачить крізь затоновані вікна. Ми б могли тут займатись казна-чим і від такої думки спалахують щоки.

-        Я не можу дозволити собі прогулювати, - нарешті відсторонююсь. - Твоя мати буде думати про мене погано.

-        Хочеш, я заберу тебе від неї? - блискає очима і кладе широку долоню мені на стегно, стискає пальцями. - Будеш працювати в мене на фабриці. Яка в тебе професія?

-        Бухгалтер, - розгублено відповідаю.

-        Чудово, я тебе влаштую, працюватимеш за спеціальністю.

Його рука ковзає вище і я тремчу від його дотиків.

-        Я не можу залишити Ніну Василівну, - качаю головою.

Вся моя увага зараз на його руці, котра продовжує залишатись на стегні.

-        Мама не пропаде, знайде собі іншу помічницю, - говорить легко і посміхається.

Влад хилиться до мене і знову цілує. Якщо він хоче таким чином вмовити мене, то йому це вдається. В цей момент я готова на все.

-        Гаразд, але не зараз, - здаюсь його напору. - Треба трохи почекати.

-        Коли вирішиш, скажеш мені.

Нарешті він відсторонюється і зручно вмощується на своєму сидінні. Я поправляю одяг і вгамовую емоції після палких поцілунків.

Влад заводить мотор і ми їдемо до будинку його батьків. Ворота відчинені, тому ми заїжджаємо прямо на подвір'я. Біля будинку помічаю темну машину схожу на Владову.

-        Тато приїхав? Щось він рано, казав буде через декілька днів, - хмуриться Влад і глушить мотор. - Треба піти привітатись.

Розумію, що зараз треба знайомитись з власником будинку і мене починає трясти. Чомусь я побоююсь цієї зустрічі. Пам'ятаю, як тітка Ліда говорила, що він не дуже хороша людина.

Ми виходимо з машини і я йду повільно, відтягую момент. Влад помічає, що я відстаю, обертається до мене.

-        Що сталось? Ти зблідла, - схвильовано вглядається мені в обличчя, бере за руку.

-        Там твій тато, а я з ним ще не знайома, - знаю, звучить тупо, але дуже не хочу зустрічати цього чоловіка.

Влад сміється з моїх слів і тягне за собою в сторону дому.

-        Там не тільки тато, а ще й брат, - весело говорить, його забавляє моя реакція. - Стас їздив з ним у справах і скоріш за все вони приїхали додому разом.

Втішив. Тепер я хвилююсь ще більше.

В будинку ми зустрічаємо майже все сімейство. Ніна Василівна сидить в кріслі, поруч з нею стоїть високий чоловік, а молодик схожий на нього, величаво розсівся на дивані.  Як тільки ми заходимо, всі погляди направляються на нас. Мені хочеться провалитись крізь землю, тому ближче тулюсь до Влада.

-        Доброго ранку і вітаю з поверненням, - весело промовляє мій хлопець.

Він відпускає мою руку і прямує до сім'ї, а я залишаюсь стояти біля дверей. Поки вони обмінюються привітаннями, спостерігаю за дійством, розглядаю Дмитра Петровича і його середущого сина. Вони між собою схожі, наче дві краплі води, обидва високі і худорляві, погляд гострий, обличчя не виражає ніяких емоцій.

-        Чому ти тут тиняєшся в таку годину? Не на роботі, - говорить батько до Влада і я чую докір в його голосі.

На скільки я знаю, Влад працює сам на себе. Він відокремився вже дуже давно, заснував свою меблеву фірму, тому претензії до Влада не виправдані. Яке йому діло? Напевно, цьому чоловікові цікава кожна деталь чужих справ.

-        Зараз їду, ось зустрів Поліну, вирішив підвести, - Влад киває на мене і розпливається у посмішці.

Тепер гострий погляд Дмитра Петровича направлений тільки на мене і я кулюсь від неприємного відчуття. Він уважно мене вивчає.

-        І хто ця дівчина? - запитання вимагає негайної відповіді.

Розумію, що він звик командувати і звик, щоб йому підпорядковувались. І ця манера спілкування не оминає сім'ї.

-        Поліна працює на мене, - подає голос Ніна Василівна, перш ніж Влад відповість. І я вдячна їй за це, не хотілося б, щоб Влад бовкнув, що ми почали зустрічатись. Не на часі говорити таку новину. - Я найняла її, щоб вона допомагала мені у побуті.

Чоловік повертається до неї, дивиться зверхньо, незадоволено кривить губи.

-        І в чому ж вона тобі допомагає? Я бачу, що ти й сама добре справляєшся. Он сама спустилась на перший поверх, поки твоя помічниця ходить казна-де.

Мені не подобається його тон і як він дивиться на свою дружину. Наче на пусте місце. Правду говорила тітка Ліда, неприємний тип.

Мене охоплює злість, хочеться захистити хвору жінку, підійти до неї і затулити собою від їдкого погляду чоловіка. Та все на що я здатна, це зробити декілька кроків вперед.

-        Ніна Василівна багато що може сама, - навіть не знаю, де  в мене береться сміливість заговорити. - Але є речі, котрі вона ще не може зробити без сторонньої помочі.

Мій голос зривається, коли власник будинку знову дивиться на мене. Його погляд говорить, що мені слова не давали. Відчуваю, що буде весело з ним і не знаю, на скільки довго я тут витримаю. Ледве спекалась уваги Мирослава, як тут з'являється його суворий батько.

Середущий продовжує сидіти на дивані і байдуже спостерігає за нашою розмовою. Таке відчуття, що його взагалі ніхто з присутніх не цікавить, він наче літає десь у думках.