Розділ 9

З самісінького ранку в суботу я сильно нервуюсь. Сьогодні день весілля і після обіду Влад має за мною заїхати. І чим ближче підходить до того часу, тим більше в мене все летить з рук, а ноги  не слухаються і переплітаються. Хоч би все пройшло нормально і не зганьбитись, це єдине, що крутиться в голові. Ніна Василівна весь день спостерігає за мною із загадковою посмішкою на обличчі. Наче вона щось знає, чого не знаю я.

-        Я дуже рада, що Влад запросив тебе на весілля друга, - раптом говорить вона, коли я збираюсь йти в свою кімнату чепуритись. - Він не сумуватиме, бо в нього буде прекрасна компанія.

-        Ви перебільшуєте. І я взагалі все йому можу зіпсувати, - нервово ламаю пальці на руках.

-        Заспокойся. Влад знає, що робить, - і знову загадкова посмішка.

Я одягаюсь досить швидко, а ось на макіяж і зачіску йде набагато більше часу. Та коли я вже готова, то ще довго стою перед дзеркалом, прискіпливо себе оглядаю, чи все так, як треба.

На телефон приходить повідомлення, щоб я спускалась вниз. Це від Влада, ми з ним обмінялись номерами, коли купували сукню.

Крокую по сходах тремтячими ногами. Не розумію, чому так хвилююсь. Таке відчуття, наче це в мене весілля і з цього моменту життя моє назавжди зміниться.

Влад чекає мене у вітальні, одягнений у чорний костюм і з синім метеликом на шиї. Він підносить на мене очі і завмирає. Бачу здивування на його обличчі.

-        Ти дуже красива, - промовляє, коли я підходжу до нього.

-        Дякую, - заливаюсь фарбою.

-        Їдемо? Повеселимося? - протягує мені долоню.

-        Спробуємо, - киваю і приймаю його руку.

Ми залишаємо будинок і сідаємо в його машину. На задньому сидінні помічаю подарункові пакунки.

-        Це для молодят, - відповідає на німе моє запитання.

-        А я нічого не приготувала.

-        Не хвилюйся, це від нас двох.

Влад ще раз оглядає мене жадібним поглядом, перш ніж завести машину.

Через пів години ми прибуваємо на місце призначення. Перед нами відчиняються величезні ковані ворота і Влад вивертає кермо, направляє машину на територію, де вже стоїть ряд припаркованих машин гостей.

-        Весілля вдома? - дивуюсь. Чомусь я думала, все буде відбуватись в ресторані.

-        Це будинок батька Тимура і він наполіг святкувати саме тут, - знизує плечима Влад. - Реєстрація теж буде тут.

-        Чудово, нікуди не треба їздити.

-        І гості можуть веселитись досхочу, переночувати є де, - киває на триповерховий будинок.

-        Надіюсь, ми не будемо тут залишатись, - дивлюсь на чоловіка підозріло. Про це ми не домовлялись.

-        Подивимось, - хижо посміхається, а я починаю хвилюватись ще більше.

Ми приєднуємось до гостей, котрі вже зібрались на задньому дворі, прикрашеному біло-рожевими стрічками і квітами.

Все проходить досить організовано і швидко. З урочистою частиною не затягують. Розписались, поздоровили молодят і швидко перейшли до святкування. Весь час я тримаюсь Влада, не відходжу від нього ні на крок. Іноді він спілкується зі знайомими, а я просто стою поруч. Ніхто не допитується, хто я, лише час від часу ловлю на собі зацікавлені погляди.

Коли починає грати музика, перший танець танцюють лише молодята. Я милуюсь молодою парою, котра кружляє під повільну мелодію  і по справжньому радію за них. Мене перехоплює дивне відчуття, наче я відчуваю шкірою їхнє щастя. Тендітна красива дівчина у пишній білій сукні не відводить очей від свого вже тепер чоловіка. І він теж пожирає її очима.

Танець закінчується і мелодія змінюється. Тепер гості теж приєднуються до молодої пари. Мені подобається, які всі веселі і активні. Ніхто нікого не соромиться. Один за одним парами вливаються в повільний танець.

-        Потанцюємо? - Влад протягує мені широку долоню.

-        Навіть не знаю, - невпевнено відповідаю.

Але він мене не слухає. Ловить за руку і тягне в натовп. Огортає талію руками, притискає до себе і ми плавно починаємо хитатись в такт музики. Його близькість мене хвилює і мої долоні на його плечах починають потіти. Я відводжу погляд, дивлюсь куди-небудь, аби не на нього. Вдихаю приємний запах його парфумів і п'янію, навіть вино так мене не взяло. Не розумію, чому я поруч з ним постійно почуваюсь скованою, наче чекаю від нього якихось дій. Можливо так і є. Підсвідомо надіюсь, що настане мить і він згадає мене. І скаже, що збирався подзвонити, просто обставини склались трохи інакше.

-        Ти сьогодні дуже красива. Така чарівна, - раптом шепоче Влад на вухо.

Це вже не перший його комплімент і потроху я починаю звикати. До хорошого швидко звикаєш.

-        Просто на мені сукня, як моя зарплатня за пів року, - знизую плечима. - І трохи косметики.

-        Сукня тут ні причому, - посміхається і відчуваю, як він тісніше притискає долоню до мого попереку. - Ти справді гарна дівчина і дуже хороша. Познайомившись з тобою ближче я зрозумів, що ти мені подобаєшся. Я буду радий, якщо ми продовжимо наше спілкування в майбутньому.

Уважно вдивляюсь в його обличчя, чи не п'яний він. Та наче багато не пив, лише бокал вина і погляд чіткий. Від коли йому почали подобатись дівчата такі як я? Невже я щось пропустила?

-        І якого статусу буде наше спілкування? - запитую із завмиранням серця.

-        А якого ти хочеш? - хижо блискає очима.

Я хочу все і одразу. Хочу того, що він обіцяв пів року назад, але так і не об'явився. А я чекала на його появу дуже довго, бо наша зустріч була несподіваною і незабутньою. Тоді він в'ївся в моє серце і там залишився.

Але саме цього я не можу сказати. Що Влад тоді про мене подумає? Захотіла молодика, багатого нареченого, хоч сама з себе нічого не представляє.

-        Не правильне запитання, - трішки від нього відхиляюсь. - Ти краще запитай, чи хочу я того спілкування. А може в мене є хлопець, чи чоловік, звідки ти знаєш?