Розділ 8

Ніжна тканина сукні приємна на дотик. Я поправляю краї глибокого вирізу, хочу трохи прикрити зону декольте. Такий одяг я зазвичай не одягаю, в мене в гардеробі набагато скромніші сукні. Та Влад наполіг саме на цій і продавчиня його підтримала. Лише я була категорично проти, коли побачила цінник з великою кількістю нулів. Та мене наполегливо переконали і запхали у примірочну. Тепер стою перед дзеркалом, милуюсь собою і боюсь зайвий раз поворухнутись, щоб не зіпсувати дорогезний товар. Ця сукня і справді мені дуже личить і на фігуру лягла просто ідеально.

-        Виходь вже, нехай я гляну, - чую нетерплячий голос Влада за ширмою.

-        Хвилинку.

Перш ніж показатись йому на очі, глибоко вдихаю і заспокоююсь.

Влад здивований, округлює очі і пробігається прискіпливим поглядом по тілу. Ніяковію від такої його уваги, прикриваю груди, де на мою думку все напоказ.

-        Вона наче на тебе шита, - з придихом промовляє. - Будемо брати.

-        Може ми виберемо якусь іншу? Дешевшу? Ця ну дуже дорога. Я її боюсь навіть одягати.

-        Тут все дороге, - кривить губи. - Це найдорожчий бутик в місті. Тому ми й сюди приїхали, щоб вибрати найкраще. Я хочу, щоб моя дама була схожа на принцесу.

Червонію від його слів і відвертаюсь.

-        Я думала, наречена має бути найкрасивішою, - тихо бубню, поправляючи поділ сукні.

-        Наречена само собою буде королевою балу, - сміється. - Але це не заважає тобі бути красунею теж. Хочу бачити тебе на весіллі саме в цій сукні.

-        Але попереджаю, потім я поверну тобі її, - говорю з повною серйозністю.

-        Вона мені не потрібна, я суконь не ношу.

Чую насмішку в його голосі і повертаюся, дивлюсь йому прямо в очі. Влад думає, я жартую з ним.

-        Я не прийму від тебе такий дорогий подарунок.

-        Ну, якщо ти настільки вперта і горда, тоді вирахую ціну сукні з твоєї зарплати.

Він серйозно? Мені прийдеться пів року працювати задурно.

До нас підбігає продавчиня з посмішкою на обличчі і починає вихваляти свій товар. І в цей момент я розумію, що не відвертітись і Влад все ж таки купить цю сукню. Більше не опираюсь, дозволяю йому робити все що він хоче.

З бутика ми виходимо з покупкою в руках.

-        Зайдемо кудись пообідаємо? - запитує мене Влад, коли ми підходимо до машини. Він кладе пакет на заднє сидіння і зачиняє двері. - Я знаю гарний ресторанчик, тут недалеко.

-        Навіть не знаю, - знизую плечима і оглядаю себе. - Для ресторану я не одягнена.

-        Облиш, ти чудово виглядаєш, - посміхається.

Ну, якщо для нього звичайні джинси і бавовняна майка, це чудово, тоді нехай так і буде. З рештою, я ніколи не бувала в ресторанах. Кафе, це максимум, куди я потрапляла. Хлопці з якими я зустрічалася, не могли похвастатись зайвою купюрою в гаманцю, а я все життя рахую кожну копійку. Тому погоджуюсь досить швидко. Можливо це єдиний шанс подивитись, як проводять час заможні люди.

Ресторан невеликий, але справді виглядає дорого. Круглі столики розкидані по залу, на стінах картини невідомих для мене митців, персонал на вигляд охайний і ввічливо спілкується. Влад замовляє для нас двох. Дозволяю йому це робити, йому краще знати, що тут готують.

Поки чекаємо замовлення, молодий офіціант нам приносить вино, і з посмішкою на обличчі розливає в бокали. Влад елегантно бере за ніжку і змочує губи в червоній рідині. А я дивлюсь на нього і не можу відірвати очей. Розумію, що в цьому середовищі він почувається мов риба у воді, не те що я, сиджу скована, боюсь зайвий раз поворухнутись. Адже знаю, що цей світ не для мене, я тут чужинка.

-        Ти вирішив перевірити перед весіллям, чи вмію я користуватись столовими приладами? - виривається з мого рота, коли нам приносять їжу і в широких тарілках ставлять на стіл.

-        А мені треба хвилюватись? - підносить брови.

-        Зараз перевіримо, - ціджу крізь зуби.

Почуваюсь піддослідним кроликом і через це починаю злитись. Нащо запрошувати мене туди, де мені не місце? Беру одну з виделок, байдуже яку і просто починаю їсти так, як вмію. Може після цього обіду Влад передумає і не захоче зі мною йти на те весілля. Я була б навіть рада, бо розумію, що там буду почуватись некомфортно.

І нащо я взагалі погодилась на цю пропозицію? Треба було відмовитись, а зараз вже пізно. І сукня куплена за ціну мого будинку. Оце я влипла.

Поки їмо, кошусь на Влада. Він не спостерігає за мною, не слідкує, як я тримаю виделку, як їм. Напевно, я себе накручую. Це все через мою невпевненість в собі.

-        Подобається страва? - раптом запитує.

-        Так, але не можу зрозуміти, що це, - хмурюсь, колупаючи в тарілці виделкою.

-        Тушкований телячий язик, - посміхається. - Радий, що тобі смакує.

Здивовано дивлюсь на нього. Не думала, що це може бути таким смачним. Влад задоволений, що зумів мене вразити і посміхається на всі тридцять два. З радістю доїдаю страву до кінця і запиваю терпким вином.

-        Вітаю, Владе. Давно не бачились, - чую над головою голос.

Піднімаю погляд і бачу молодого чоловіка, котрий привітно посміхається моєму супутнику.

-        Привіт, Артуре. Як твої справи? - Влад піднімається з місця і потискає знайомому руку.

-        Та як завжди. Кручусь мов дзиґа, - він крадькома кидає на мене зацікавлений погляд. - На весілля до Тимура йдеш?

-        Звичайно, - відповідає Влад і присідає на стілець, а Артур продовжує кидати на мене короткі погляди. - Ми з ним хороші друзі, я не можу таке пропустити.

-        Чув, Рита поїхала за кордон. Як ти без неї?

Запитання з підступом, навіть я це розумію. Напевно Артур ще не в курсі, що вони розійшлись, якщо так підозріло коситься на мене. Думає, зраджує зі мною?

-        Якось проживу, - хмикає Влад байдужим тоном і зустрічається зі мною поглядами. - Мені є з ким піти на весілля.