Розділ 5

В понеділок зранку я біля будинку Малиновських, як штик. Самовільно проходжусь по дворі, заходжу у дім і повільно піднімаюсь по сходах. Тепер я почуваюсь тут зручно, наче в себе в дома. З кожним кроком вгору, все більше розумію, що я там де маю бути. Ковзаю рукою по поруччю, слизька лакована поверхня лоскотить шкіру. Цей будинок просто чудовий, він пахне домом і комфортом.

З приємних думок мене вириває голий молодик, котрий в одних трусах йде мені на зустріч. Він дивиться на мене і замість сорому, бачу на його обличчі нахабну посмішку.

-        Я якби знав, що в нас такі красиві дівчата водяться, підготувався б краще, - говорить самовпевнено.

-        А хіба ходити голяка по дому тут так заведено? - обурююсь на його наглість.

Це напевно один з братів Влада, але не можу зрозуміти, хто з них. В обличчя я їх ніколи не бачила, якщо не враховувати фотографії, що висить в галереї.

-        Я люблю, щоб тіло дихало, - ще ширше розтягує губи. - Це мій дім, як хочу, так і ходжу. А ось хто ти? Такої красуні я в нас ще не бачив.

Він відверто розглядає мене і спускається ще на декілька сходинок. Тепер ми стоїмо дуже близько. Вдивляюсь йому в обличчя і розумію, що він досить молодий, можливо молодший за мене. А от самовпевненості йому вистачає. Це напевно наймолодший, той що шалапут.

-        А я тут працюю і хочу спокійно ходити по цьому дому, без жодних сюрпризів. То ж будь добрий, одягни хоча б штани.

-        Я тебе бентежу? - хмикає і грає бровами. - Я багато кого з дівчат хвилюю.

Він торкається пальцями до моєї вилиці і проводить доріжку до підборіддя. Така наглість мене злить, тому ловлю його за зап'ясток, щосили стискаю і відштовхую від себе. Хлопець хмуриться і потирає руку

-        Боляче, - жаліється. - Чому ти така агресивна?

-        Не люблю нахаб.

-        А не боїшся залишитись без роботи? - він схрещує руки на грудях і зверхньо дивиться на мене зверху в низ.

-        Хочеш мене налякати? Спробуй. Можемо прямо зараз піти до твоєї матері і ти їй скажеш свої претензії на рахунок мене.

Він округлює очі і відходить на крок назад. Напевно не сподівався такої моєї реакції. Я теж здивована собою, зазвичай я не огризаюсь, але він сильно мене збентежив. І як говориться, найкращий захист це напад.

-        Що ви тут розшумілись? - лунає незадоволений голос Влада з другого поверху.

Він появляється на горизонті і повільно спускається до нас тримаючись за поруччя. Його вигляд вражає і навіть відкриваю рота. Влад весь пом'ятий і блідий, волосся скуйовджене, очі спухлі і червоні. Здається він не спав усю ніч.

-        Брате, що з тобою сталось? - молодик задає таке ж питання, яке кортіло задати мені. - Ти виглядаєш просто жахливо.

-        Я хоча б  не красуюсь перед дівчиною голяка, - хмикає Влад і проходить повз нас. Він спускається ще на декілька сходинок і обертається. - Дай Поліні спокій, вона недавно в нас працює, дівчина ще подумає, що ми всі божевільні.

-        Поліна, - посміхається мені хлопець. - А я Мирослав. Ми ще з тобою поговоримо, потім. Я на канікули приїхав, то ж будемо бачитись часто.

Він підморгує і поспішає за братом, а я лише дивлюсь їм в слід. І про що нам говорити? Придумає таке. А ось за Влада я хвилююсь. Він виглядає нещасний, напевно в нього сталось щось серйозне.

З цими думками поспішаю до Ніни Василівни. Вона вже сидить на ліжку майже одягнена.

-        Вибачте за запізнення, - з порогу промовляю і підходжу до неї допомагаю їй застібнути блузку.

-        Нічого страшного. Чула голоси в коридорі. З ким це ти розмовляла?

-        З вашим молодшим сином.

-        О, ти познайомилась з Мирославом, - обличчя жінки сяє від радості. - Він вчора приїхав з університету, говорить що навчання закінчилось і він здав усі заліки. Та чує моє серце, що не все там так гладенько, як він розказує. Цей шалапут вже двадцять років нерви мені виносить, та я його все одно люблю.

Вона загадково посміхається і зиркає на фотографії, котрими обвішана вся стіна.

-        Також я зустріла Влада і він виглядав не дуже добре, - ризикую зачепити цю тему. Може мати знає, що коїться в його сина. - Наче чимсь засмучений.

-        Ох, це все через ту Риту, його дівчину, - настрій Ніни Василівни відразу псується. Видно, вона не дуже любить його обраницю. - Вони знову посварились і напевно на цей раз сильно, якщо він вже другу ніч ночує вдома. Він мені нічого не розказує, а я хвилююсь, щоб ця дівка не зіпсувала йому життя.

Дивно, я думала, що в нього ідеальні відносини зі своєю дівчиною. Виходить не все так добре, як здається зі сторони. Малесенька частина мене радіє цьому, адже тоді в мене з'являється хоч мізерний, але шанс. Та відразу себе відсмикую, нагадую, що він не цікавиться такими як я. А змінюватись заради нього навряд чи буду.

Влад.

-        Розказуй, що в тебе за проблеми, - Мирослав слідує за мною на кухню.

Я не дуже налаштований на розмову, але він не відстає.

В мене препаскудний настрій і це все через Риту. Вона все ж таки обрала роботу і вчора поїхала за кордон. Ми з нею навіть не зустрілись. Коли я приїхав підвечір на квартиру, її вже не було, лише коротенька записка з вибаченнями. Чхати я хотів на її вибачення. Вона мене зрадила і остаточно зруйнувала наші відносини. Я був настільки злий, що почав трощити все навколо, розкидаючи речі і меблі. А потім дістав пляшку дорогого пійла і заливав біль і горе, скільки вистачило сил. Навіть не пам'ятаю, як потрапив сюди.

-        Я розійшовся з дівчиною, - слова даються на диво легко.

Підходжу до холодильника і дістаю пляшку води. Висушую її майже всю. Ще від коли прокинувся, сильно хотілось пити, але ліньки було вставати. Лише голоси за дверима змусили мене піднятись.

-        З Ритою? - підносить від здивування брови. - Ти що здурів? Ви стільки часу були разом. Я думав ви одружитесь.