Розділ 2

Суботнім ранком я все ж таки не втримуюсь і поспішаю до квітника за пишними півоніями. Вони розносять у повітря такий чудовий аромат, що я вирішила нарвати букет у вазу і поставити у вітальні. Ніна Василівна мені дозволила. Я допомогла їй спуститись в улюблену кімнату-оранжерею, а потім пішла виконувати задумане.

Стебла квітів ламаються дуже добре і за короткий час в руках в мене великий букет малинових пишних півоній.

Вже декілька днів я працюю тут. Допомагаю Ніні Василівні одягтись, або роздягатись, спуститись на перший поверх, або вийти у двір на лавочку. Вона досить добре справляється сама і іноді я ставлю собі питання, навіщо я біля неї? Хоч я здогадуюсь, яка відповідь. Для спілкування. Ми постійно розмовляємо, вона розказує історії з життя, іноді пліткує про своїх знайомих і навіть про власних працівників. Часто жартує та іноді розпитує про моє особисте.

Вчора приїжджала масажистка, вона буває два рази на тиждень, розминала господарці частково непрацюючу руку і ногу. А ще вона мусить пити постійно ліки, не охоче вона це робить, скажу я вам, тому мені приходиться часто нагадувати.

Задоволена букетом, я поспішаю в будинок. У вітальні чую приємний чоловічий голос, що лунає зі сторони оранжереї. Завмираю і прислухаюсь. І хто це може бути? У будинку нікого немає, окрім нас з Ніною Василівною і декількох працівників. Невже хтось завітав в гості?

Хвилююсь, але повільно йду на звук, в руках міцно стискаю прохолодні стебла півонії. Двері в кімнату напіввідчинені і тепер в коридорі я можу розібрати слова.

-        Нащо тобі ця дівчина? Вона ж не компетентна, - ця фраза зупиняє мене і я завмираю на місці. Затамовую подих прислухаюсь. - Я ж казав тобі, що найму професіонала, з медичною освітою.

-        Медиків вистачає в моєму оточені, - відповідає вперто Ніна Василівна. - А Поліна звичайна дівчина. З нею можна поговорити про життя, а не про те, що мені можна, а чого ні.

-        Але ж вона не досвідчена, ще й така молода, - чую зневагу в голосі і це мені не подобається. Хто ж це такий розумний до нас завітав?

Може її чоловік? Та ні, голос занадто молодий. І вони знаходяться в такому місці, що я не можу розгледіти. Хіба, що зайти, тоді перерву розмову. Хочеться почути, що він ще скаже.

-        Молода, красива і незаміжня, - прямо відчуваю, що моя хазяйка посміхається.

Мої губи автоматично розтягуються у посмішці, здається я здогадуюсь, що це за гість.

-        Ти мене сватала б на будь-якій дівці, та не забувай в мене є Рита.

-        Я хочу, щоб в тебе була хороша дружина, а не оця твоя. Вона мучить тебе, витягує з тебе всю енергію. Ось чому ти ночував тут? Знову посварились?

О, виходить, він був вночі в будинку? А я навіть нічого не чула. Сплю я міцно, та й кімната знаходиться в задній частині дому.

-        Це мої справи, сам розберусь, - сердиться. - І не міняй теми. Звільни цю дівчину і я знайду тобі іншу, з хорошою медичною освітою. Якщо раптом щось станеться, вона нічим тобі не допоможе.

Здається, я за крок до звільнення. В його словах є частка правди, але мені подобається ця робота і я не хочу так швидко її втрачати.

-        Навіть не подумаю, - впертий голос Ніни Василівни надає мені сміливості.

Роблю глибокий вдих і штовхаю двері заходжу в кімнату з букетом в руках.

І зустрічаюсь з сердитим поглядом темних очей. Минулого разу в них була байдужість, а зараз помічаю здивування. Невже впізнав? Навряд чи.

-        Владе, познайомся з моєю помічницею Поліною, - задоволено промовляє його мати.

Вона сидить в улюбленому кріслі з широкою спинкою і дивиться то на мене, то на нього.

-        Приємно познайомитись, - видавлюю з себе.

-        Навзаєм, - сухо відповідає і міряє мене з ніг до голови.

Його прискіпливий погляд ковзає повільно по тілу, а всередині я тремчу від хвилювання. Розумію, що оцінює і знаю, що після цього залишиться байдужий. Не його смаку, от якби я мала інший вигляд.

-        Ніно Василівно, у вас просто чудові півонії я хочу їх поставити у вітальні, але не знаю, де знаходиться ваза, - мій голос трохи тремтить, але те, що я змогла відірвати погляд від Влада, це вже добре.

А ось він продовжує на мене дивитись, я це чітко відчуваю.

-        Полінко, на кухні у шафі, там їх ціла купа, - радісно промовляє господиня дому і переводить погляд на сина. - Владе, покажи їй, де стоять вази.

-        Мені ніколи, - все його тіло напружується. - Я поспішаю на роботу.

-        Сьогодні ж субота, - дивується жінка.

-        Іноді я в суботу теж працюю, мамо, - Влад підходить до неї, нахиляється і цілує в щоку. - Потім поговоримо.

Перш ніж вийти, він ще раз на мене дивиться, так уважно, наче хоче заглянути в душу.

Не вийде, Владе, душа моя таємниця для тебе і ти не будеш знати, що в ній коїться. Адже вона тебе не цікавить, в тебе зовсім інші інтереси.

Влад.

Дівчина здається мені знайомою. Таке відчуття, наче я десь її бачив. Та це не дивно, наше містечко дуже маленьке і я міг зустріти її навіть на вулиці. Проходити повз, чи перетнутись в магазині. До того ж її зовнішність звичайна, не запам'ятовується. Так, симпатична, та обличчя бліде, без косметики і одягнена у домашні спортивні штани та футболку.

Швидко виходжу з дому, щоб не прийшлось ще водитись з нею. Я так в ночі погано спав, був сильно знервований через суперечку з Ритою. Вона знову зробила по своєму. Ми ж з нею домовились, що вона не буде більше приймати запрошення на  фотосесії за кордоном. Але ні, вчора моя дівчина пред'явила, що збирається їхати з країни мінімум на два тижні. Я забороняю їй це робити, але вона не хоче мене слухати, спираючись на ріст кар'єри і гарні можливості в майбутньому.

Так ми й не знайшли компромісу. Я зі злості гепнув дверима і поїхав у батьківський дім, залишивши Риту у квартирі саму. Зранку хотілось подзвонити, але моя гордість не дозволила це зробити.