1

— Ну ні, що ти зробила?! — Стася ледь не захлинувшись кавою, регоче й відставляє чашку. Зауваживши, що я залишаюсь серйозною, припиняє реготати та дивиться на мене повними недовіри очима. А ще помічаю там надію. Надію на те, що я таки пожартувала.

— Скажи, що це жарт. Скажи мені прямо зараз, що це якийсь із твоїх дурних розіграшів.

— Ні, я не жартувала. Я справді подала оголошення про пошук коханця без зобов’язань, — повторюю спеціально повільно й відпиваю айс латте. Сподіваюсь подруга таки нарешті зрозуміє, що я таки не жартую.

Стася замовкає. Підводиться й підходить до мене та кладе долоню на мій лоб. Тоді на виски. 

— Шкода. З температурою було б простіше розібратися, — знизує плечима й сідає назад. Її рот відкривається, щоб ще щось сказати й різко закривається. — Гаразд, припустимо… І як ти це зробила? В газету писала чи на стовпи вішала? — в її голосі відчувається професійний сарказм. І це тішить. Адже Стася нарешті почала мислити тверезо, а не через усі ці її жартики.

— Ти наче в минулому столітті живеш, — закочую очі й важко зітхаю. Здається я таки дарма розповіла подрузі про це. Ну не готова вона до такого. Знає ж мене ще з першого курсу журфаку. Пройшли разом стільки всього. А досі не може розрізнити коли я жартую, а коли кажу цілком серйозно, — Інтернет. Все в ньому. Знаєш є така річ. Люди там ще статті нашого журналу читають, — врешті посміхаюсь й Стася злегка розслабляється.

— То ти на сайті знайомств зареєструвалась? Так і кажи. А то так характеризуєш відразу — коханця, — останнє слово виділяє так, наче це щось ганебне й вона не знає що це таке.

Ні, я б зрозуміла її обурення, якби це була зрада. Але ж зраджувати то нікому. Андрій, з яким ми зустрічались два роки кинув мене в один з найважливіших моментів мого життя, приславши коротке смс. Від однієї згадки про це мене кидає в холодний піт.

— Можна й так назвати. Але я не просто знайомитись буду. Чи на побачення ходити. В мене одна ціль: коханець. Виявилось, що й такі існують. От з ним і підтягну практику…

— Ясю, та забий на те, що там Андрій наплів. Сам дурень невмілий, а на тебе звертає. Ти краще сходи на кілька побачень. Розвієшся… А там і закохаєшся та будеш практикуватися. Нащо тобі оце все? — подруга нарешті розуміє причину мого вчинку, та я не збираюсь давати задню.

— Я все вирішила. Не варто мене переконувати в іншому, — хитаю головою. Про те, що сумніви стосовно цієї ідеї мене з’їдали кілька ночей, я мовчу. Зрештою, можливо, Андрій мав слушність. Бо, чому б тоді йому кидати мене? Якщо не рахувати інтим, то в нас все було ідеально.

Рішення дати таке оголошення прийшло зовсім спонтанно. Знайти майданчик, де б можна було подати таке оголошення й не сплутатись з сумнівними метеликами ночі, було не так вже й просто. Однак, не була б я профі журналістики, якби не вміла знайти бажане. І от, оголошення вже добу як висить, а реакцій нуль. В цей момент я й вирішила поділитись з подругою. А вона, замість зрозуміти мене, спершу вирішила що я жартую почала реготати, а тепер переконує кинути цю затію. Звісно ж даремно. І наче в підтвердження моїх думок нашу розмову перериває незвичний звук. Спершу не розумію що це, а потім доходить. Це ж сповіщення з того самого сайту. Дістаю телефон із бічної кишені сумочки, що стоїть поруч й відчуваю, що долоні стають злегка вологими й відчуваю в них легке тремтіння. Серце в грудях пришвидшується й я з передчуттям дурного відкриваю повідомлення, яке миготить непрочитаним.

Стася миттєво зчитує мої емоції та підсовується ближче:

— Ну що там?

Я не відповідаю поки читаю доволі скупе повідомлення: “Якщо фото не редаговане з ШІ, то домовимось. Де й коли зустрічаємось?”.

Перечитую кілька разів, а тоді вибухаю:

— Не редаговане з ШІ? Господи, та всі навколо наче подуріли із пошуком ШІ на кожному кроці. Невже всі так швидко забули про фотошоп?

— Тебе тільки це турбує? — всміхається Стася нахиляючись до мене щоб побачити трохи більше, ніж перша фраза повідомлення, але я перевертаю телефон екраном вниз, — Ні-ні. Я тебе знаю. Ти зараз почнеш шукати хто це й що він собою представляє. Можеш бути спокійна. Я не збираюсь закохуватись в нього. Це лише домовленість, і нічого більше.