8. Ризик на межі

Я майже впала в його «Майбах», який чекав мене в оговореному місці. Думала, що втрачу свідомість від хвилювання. Микита різко натиснув на газ, і ми зірвалися з місця. Десь хвилин 15 ми мовчки мчали по трасі за місто, поки не зупинилися десь у лісі. Микита запаркувався і вимкнув двигун.

– Тут нам ніщо не заважить, – з полегшенням мовив він.

– Ого, яка конспірація! – пожартувала я.

– Так і є, – погодився Микита і повернувся до мене. – Ти не уявляєш, чим я ризикую!

– Здогадуюсь…

– Але я готовий ризикувати, бо не можу інакше, – зізнався він. – З того часу, як побачив тебе, у мене просто дах зносить.

Я відчувала, як мої щоки вже палають від незнайомих раніше відчуттів, а серце готове вистрибнути з грудей. Микита простягнув руку і торкнувся мого обличчя, ніжно провів пальцями по щоці, підборіддю… Я відстібнула пасок безпеки і теж повернулася до нього. Він повільно нахилився до мене і торкнувся моїх губ своїми. Всередині мене все перегорнулося.

– Я мріяв про це декілька днів, – прошепотів він.

У наступну мить ми злилися у поцілунку, від якого у мене запаморочилося в голові. Я навіть не уявляла, що це може бути так приємно! Добре, що я сиділа, інакше б вже впала. У мене аж трусилися коліна від збудження і перехоплювало подих. Ні з Олесем, ні тим більш з Борисиком, я не відчувала нічого подібного.

Поцілунок плавно почав перетікати у більш палкі обійми. Так цілуватися було не дуже зручно, хоч сидіння в Майбаху й комфортні, але хотілося більшого. В якійсь момент я відчула, як сидіння почало відкидатися назад, мабуть Микита натиснув кнопку. Що було далі, важко згадати – нас накрив якійсь неконтрольований буревій, якому ми віддалися з усією пристрастю. Ми опинилися на одному сидінні, сплітаючись все тісніше в обіймах. Мені навіть не треба було вдавати задоволення, бо воно само по собі виривалося назовні глибокими стогонами. Все моє тіло, мій розум і душа були у владі шаленої пристрасті і я не хотіла з неї випірнати...

Коли все закінчилося, ми ніяк не могли відлипнути один від одного. Нарешті все ж повернули частини нашого одягу на місця і перебралися на заднє сидіння, де було більш комфортніше. Хоча лише декілька хвилин назад про комфорт ніхто навіть і не думав.

– Мені так добре з тобою! – прошепотів Микита, ніжно цілуючи мої очі. – Не знаю, як це назвати, але я більш за все на світі не хочу, щоб це закінчилося.

– І я не хочу! – зізналася я.

Моя голова лежала у нього на колінах, він ніжно перебирав моє волосся, торкався обличчя, губ, а я просто мліла від його дотиків.

– Я пообіцяла собі, що зустрінуся з тобою лише один раз, – мовила я. – Але я не готова виконати свою обіцянку.

– Чому тільки раз? – запитав Микита.

– Тому що у мене угода: не мати стосунків з іншими чоловіками.

– А що ти отримуєш взамін? – поцікавився Микита. – Розкажи про себе? Я хочу знати.

– Ти впевнений? Можливо, краще нам нічого не знати один за одного?

– Я впевнений тільки в одному – я не можу тебе відпустити!

Микита нахилився і ніжно поцілував мене.

– Ще тоді, коли побачив тебе, я зрозумів, що ти мені потрібна. І це був не лише фізичний потяг... Шкода, що ми зустрілися за таких обставин… Той стариган поруч з тобою…

– Я працюю в юридичній компанії, – розповіла я. – То був мій директор. А хто тобі Неля Вікторівна?

– Мені було двадцять два, коли я приїхав в місто. Працював тоді на СТО, бо завжди добре розбирався в автівках. У мене не було нічого, окрім гарного тіла і обличчя. Я орав як вол, по дві зміни, щоб мати можливість оплачувати житло та потроху відкладати на освіту. А одного дня з’явилася Неля і прямо запропонувала мені угоду. Спочатку я її відшив, не уявляєш, як було огидно, коли тобі пропонують тебе купити…

– Чому ж не уявляю? Дуже уявляю, – посміхнулася я.

– А потім через декілька днів зателефонувала сестра і повідомила, що мама захворіла. Потрібні були гроші і не малі. Я відразу ж відправив все, що у мене було. Коли наступного разу завітала Неля і повторила свою пропозицію, як гадаєш, що я сказав?

– Ти погодився… – зітхнула я. – Мабуть, я б зробила те саме.

– Отож… Формально я начебто її водій і охоронець, а по факту – сама розумієш, хто. Я живу з нею в одному будинку, майже 24 години на добу поруч, у мене немає вільного часу, окрім тренувань та тих часів, коли вона відвідує СПА або косметологів, перукарів та інших. Я нічого не можу тобі обіцяти, але я впевнений лише в одному – я не хочу, щоб ти зникла з мого життя.

– І я не хочу… – прошепотіла я.

Мені було страшно і кайфово одночасно. Моя драбина захиталася, але якби у мене був вибір, я б кинула ту драбину разом з Борисиком і нехай горить все синім полум’ям. Зараз мені здавалося, те, що я відчувала, було варто всього того, до чого я так впевнено прямувала останній рік. Чи ні? Але ж справа в тому, що у Микити вибору немає… Ох, куди це нас несе?!

– Алінко, нам вже час, – сумно згадав Микита. – Мені треба ще на мийку заїхати, почистити авто і ретельно прибрати салон, щоб нічого зайвого не залишилося. Неля дуже ревнива і постійно до всього придивляється.

– Мабуть, боїться тебе втратити, – припустила я.

– Ще як! – посміхнувся Микита.

– Але ж ти не будеш з нею до кінця життя?

– Вона думає, що буду…

– Але ж ти не її раб!

– Зараз… майже так… – сумно зітхнув Микита. – Принаймні, поки мама проходить лікування.