5. Обережно, небезпека!

…Ми доїдали десерт в ресторані, Борисик був не в дусі, тому що сьогодні наша компанія програла позов у першому слуханні по одній важливій справі. Директор влаштував усім вирвані роки, надавав порад, передав справу іншим виконувачам і встановив дедлайн. Усі пішли додому с червоними пиками. А Борисик написав мені, що терміново їдемо вечеряти – треба розрядитися. Відмовлятися я не мала права.

Він все ще емоційно щось бубонів, але я його слухала краєм вуха, бо справа напряму мене не торкалася, та й не хотілося занурюватися у чужі проблеми. Я ввічливо кивала на знак розуміння, смакувала тирамісу і ліниво потягувала вино.

Борисик вже все доїв і з нетерпінням чекав, коли я закінчу. А мені не хотілося поспішати, тому я просто тягнула час. Нічого, нехай понервує, скоріше все закінчиться в готелі. Я вже знала, що коли він був емоційно заведений, то наш секс взагалі закінчувався за дві хвилини. Для мене так навіть краще.

– Я – до вбиральні, доїдай і поїдемо! – наказав він і підвівся з-за столу, прямуючи до вбиральні.

Я відірвала очі від тарілки, кивнула і, хотіла було знову зануритися у десерт, як помітила пару, що увійшла в зал. У мене всередині все перевернулося, аж руки затремтіли. До ресторану увійшла та сама наша клієнтка Неля Вікторівна, що була на консультації тиждень тому, а поруч з нею крокував той самий молодий чоловік, що супроводжував її в нашому офісі.

Звісно, вона на мене не звернула уваги, можливо, навіть, і не пам’ятала мого обличчя – хто я така? До того ж, вона розмовляла по телефону і була дуже захоплена цим процесом.  Але ж він звернув! Ми знову зустрілися поглядами, і я відчула, як всередині все починає вібрувати. Він йшов позаду жінки і не відводив від мене очей. Неля не могла бачити його обличчя, тому він почувався спокійно. Він навіть посміхнувся мені, а я ледве не вдавилася тим десертом.

Я зустрілася з ним поглядом і не змогла відвести очей,  наче мене загіпнотизували. Але посміхався він мені – сумнівів у цьому не було. Кров кинулася мені в обличчя, серце закалатало так, наче хотіло вистрибнути з грудей.

«Боже, це що таке коїться?!» – злякалася я і примусила себе відвести погляд. Але у наступну ж мить знову подивилася на нього. Вони пройшли повз мене і всілися за столик біля протилежної стіни. Він угідливо відсунув стілець, щоб вона сіла, і тільки потім сам всівся поруч з нею. Неля сиділа до мене спиною, а він обличчям. І я чітко бачила його погляд спрямований на мене.

У цю мить я взагалі не володіла ані собою, ані своїм тілом. Реакції тіла мене здивували – нічого подібного в житті я ще не відчувала. Мені раптом стало спекотно, а внизу живота щось запульсувало. Добре, що Борисик у вбиральні і не бачить моє обличчя, на якому, як мені здавалося, все написано відкритим текстом. До його повернення треба терміново дати собі раду!

Але я не могла нічого вдіяти, сиділа і дивилася в очі цьому красунчику. А він цілував ту жінку і дивився на мене. Чорт! Що це взагалі відбувається?!

Краєм ока я побачила, що з вбиральні вже прямує Борисик. Глибоко вдихнула, видихнула і зчепила зуби, відводячи погляд від чоловіка. І у останню мить встигла помітити, як він подав мені знак – ледве помітно хитнувши головою у бік вбиральні. Сумнівів не було – це точно було адресовано мені! Тому що він відсторонився від жінки і почав підводитися з-за столу. Далі він дійсно попрямував у напрямку вбиральні.

– Ну що, ти вже доїла? – нетерпляче запитав Борисик, присаджуючись на свій стілець.

– Так, – кивнула я і наважилася: – Піду теж до вбиральні.

Боже, що я роблю! Мій мозок волав, що я не маю вставати з цього стільця! Він миготів червоним світлом – «Стоп, Аліно! Небезпека!» Але я, як той метелик, все одно підвелася і попленталася до вбиральні. Якби я знала, чим все це закінчиться! Але, мабуть, навіть, якби й знала, все одно встала б і пішла, прямуючи ніби під гіпнозом тих чорних очей.

Вбиральня мала спільний коридорчик, з якого вели двері у жіночу та чоловічу частини. Ледве я ступила у той коридорчик, побачила його. Він стояв, спираючись спиною на стіну і чекав. Мабуть мене…

Чорні очі наче пронизували мене наскрізь, я втонула в цих очах, ледве подивилася у них. Серце, що й так калатало, пришвидшилося, у мене аж коліна затремтіли від хвилювання. А коли він простягнув руку, обійняв мене за талію і притягнув до себе, я майже втратила свідомість. За все життя я ніколи не відчувала такого поряд з хлопцями або чоловіками! 

– Тихо! – сказав він. – Не бійся. У мене немає часу, просто запам’ятай мій номер телефону і подзвони мені завтра з 13 до 14. Тільки саме у цей час, в інший ні в якому разі!

Він продиктував номер, який впаявся в мій мозок розпеченими цифрами відразу ж, наче то було питання життя і смерті.

– Запам’ятала? – запитав він, наблизивши обличчя дуже близько до мого так, що я відчувала його дихання.

– Так! – ледве дихаючи, вимовила я.

– Супер! Як тебе звати?

– Аліна…

– Я – Микита, – назвався він і торкнувся своїми губами моїх. Ні, це не був поцілунок, лише ледве відчутний доторк, від якого я вже втратила голову.

– Я буду чекати, чуєш? – прошепотів він, відсторонюючись і відпускаючи мене.

– Чую…

Він швидко вийняв з кишені серветку, ретельно витер свої губи, які трохи почервоніли від моєї помади, і викинув її у смітник.

– У мене немає часу, – пояснив він. – Мушу йти. Схоже, що ти теж?

Я кивнула – я теж мусила йти. Він зник за дверима у чоловічу вбиральню, а я увійшла у свої двері. Все це тривало якусь хвилину, але мені здалося, що вічність. Ця хвилина була така насичена емоціями, скільки я за усе життя разом не відчула.