4. Домовилися!

Борис Абрамович без вступних слів відразу запропонував мені стати його коханкою. В якості нагороди він обіцяв мені підвищення до юриста, а потім до провідного юриста, звісно зі збільшенням зарплатні, про яку я навіть і мріяти у найближчі років п’ять не могла на своїй теперішній посаді. Все це він озвучив, прямо розклав по полочках так, наче ми підписували юридичну угоду.

– То що, ти згодна? – примружившись, запитав Борис Абрамович?

– Згодна! – впевнено відповіла я, навіть більше думати не стала.

– У тебе є хлопець? – почула я наступне питання.

– Так…

– Доведеться кинути його, – поставив умову директор. – Я не ділю своїх жінок з іншими. Без виключень! І не думай мене дурити – я такого не вибачаю.

Я відчула, як наростає обурення. Про це я навіть не думала, що може бути така умова. Але перспективи кар’єрного зростання і стосунки з Олесем не йшли у порівняння. Можливо, якби я кохала Олеся, то ніколи б не погодилася на таке, а так… Було неприємно, що мій шеф розпоряджається моїм особистим життям, але ж замість того я отримувала набагато більше, ніж мляві стосунки з хлопцем, що не мали майбутнього.

Ковтнувши клубок в горлі, я кивнула, даючи зрозуміти, що згодна.

– Ну що, ти вже доїла свою пасту? Переходимо до десерту? – запитав Борис Абрамович.

Паста не лізла в горло, я ледве її розковиряла, то можна вважати, що поїла.

– Переходимо до десерту, – погодилася я.

Після десерту ми відразу поїхали у готель. Я наче й розуміла, що буде далі, але дуже хвилювалася. Якось усе було не по-справжньому. Ділова угода й тільки. Мова про почуття не йшла, я розуміла, що у нього до мене лише тілесна цікавість, і від цього було гидко. Але у мене на фінішу була посада, і думка про неї мене втішала.

Перший раз все трапилося дуже швидко, без особливих вимог. І це мене не аби як порадувало. Борисик не вирізнявся довготривалістю, раз-два – і в дамках. Задоволено прохрипів і відкинувся на подушках. Я чекала, що може він ще раз наважиться, але ні, йому виявилося цього достатньо, і слава богу. Ми побалакали за якісь дурниці, він щось пожартував, я ввічливо похихотіла і він підвівся.

– Все, моя дорогенька, мені пора до дому, – підсумував він. – Сім’я чекає.

– Добре, – не без задоволення кивнула я.

– Мені сподобалося, моя солоденька! – Борисик пристрасно облизнув губи язиком.

Це виглядало так кумедно, що я ледве стримала посмішку. Натомість витягнула губи і послала йому повітряний цьом. Він швидко прийняв душ, вдягнувся і кинув на тумбочку біля мене конвертик.

– Це тобі на помаду, Аліночко! – промуркотів він.

Я подякувала і обійняла його за шию. А коли він пішов, розкрила конверт і здивувалася: моя зарплатня за півмісяця! Ото щедрість! Невже я так його вразила?

А згодом я зрозуміла, що Борисика особливо вражати й не треба. Він отримував задоволення вже від того, що мав коханку. І не просто коханку, а гарну молоду дівчину. Це лестило його самолюбство, яке мабуть старанно компенсувало приховані комплекси з чоловічої маломірності таким чином.

Ми зустрічалися пару разів на тиждень на подібні вечері, та бувало, що він викликав мене до себе в кабінет, де за внутрішніми дверями у нього був облаштований затишний куточок з диваном. Тобто особливо Борис Абрамович мене не напружував, а обіцянку свою він виконав. Не відразу звісно, бо для підвищення мені дійсно потрібно було напрацювати практичний досвід, що я старанно й робила. Але кожного разу після вечері я отримувала гарну винагороду, завдяки якій змогла орендувати собі нову, більш комфортну і сучасну квартиру. Олесь, коли я відразу ж повідомила йому, що розриваю наші стосунки, особливо не засмутився. Скоріш, розізлився.

«Так і знав, що я тобі потрібен лише, щоб був», – кинув він мені на прощання.

«А я тобі для чого була потрібна?» – запитала я.

«Теж, щоб була!» – різко відповів він і гримнув дверима.

Тож, наше розставання було закономірним. І, мабуть, краще, що воно сталося зараз, а не колись через роки, коли ми б просто звикли один до одного, вважаючи це за кохання. Ні, про Олеся я точно не шкодувала.

Але все ж в глибині душі тихо тліло бажання колись, може не зараз, мати справжні стосунки – такі, щоб паморочилася голова. Щоб від сексу з коханою людиною у мене зносило дах, а не видихала з полегшенням, що, слава богу, все закінчилося. Втім, найближчим часом мені кохання не світило. Пам’ятаючи слова Борисика, що він ділити мене ні з ким не буде, я по боках і не дивилася.

Я старанно напрацьовувала професійний досвід, рила землю кігтями, як кажуть, чудово розуміючи, що треба витиснути з ситуації максимум. Звісно, що триватиме вона не вічно. Колись Борисик знайде собі нову коханку – і прощавай моя драбина! Бралася за будь яку роботу, заводила корисні знайомства, відточувала навички комунікації, вивчала все, що траплялося під руку. І за цей рік я дарма час не втрачала.

Пару чоловіків з офісу пробували до мене загравати, але я, звісно, не дала їм шансу. Та й не подобалися вони мені. Чесно кажучи, я не знала, який чоловік мені може сподобатися. Одне було вочевидь: я точно його впізнаю з першого погляду. Щоб відразу – електричний струм і розуміння: це він! Але то було десь на рівні мрій далекого майбутнього, бо зараз у мене була інша мета.

Тільки доля не чекала, коли я буду готова…

❤️❤️❤️ Любі читачі! Якщо вас зацікавила ця книга, додавайте її у бібліотеку та відмічайте вподобайками. Ваші коментарі мене дуже порадують ❤️❤️❤️