Розділ 18

Антон

Складається таке відчуття, що я говорю китайською і ці двоє взагалі не розуміють, що я їм кажу. 

Нарешті до дівчини доходить сенс моїх слів, її очі округлюються і вона підходить ближче.

– Чому? Я не знала. Якби я знала, я б тобі одразу сказала. Це ж і в моїх інтересах. Не гарячкуй, я знайду нового бармена. Я очей з нього не зведу.

– Наташ, ми ж обидва знаємо, що справа не в цьому дріб'язку, – схиляю голову набік й нахиляюсь ближче, щоб мене почула лише вона. – У мене є й інші записи і я не думаю, що показувати їх зараз доречно.

– Ти… ти… – захлинаючись, щось бурмоче собі під ніс.

– Якщо залишились питання, можемо обговорити їх в кабінеті.

– Здається ти не хотів нічого вирішувати в кабінеті. То що змінилось? Злякався, що всі дізнаються яке ти лайно?

– Як і Олегу, я пропоную тобі просто піти. Ти ж знаєш, як я не люблю всі ці соплі та скандали.

– Я працювала на тебе 24/7 і ось так ти мені віддячуєш?  Та ти дякувати мені маєш, що я змушувала працювати цих ледарів, – киває на завмерлих офіціантів. – Якби не я, цей клуб був би дешевою забігайлівкою. 

– Закінчила? – кидаю погляд на годинник, натякаючи що її час спливає.

– Чи закінчила я? Я ще близько не закінчила, – зло регоче. – Якби не я, ти б ніколи не отримав ту землю під забудову. Ти може і вважаєш себе крутим, але без зв'язків мого дядька ти нуль. Порожнє місце. Чуєш, Антоне? Нуль! 

Наташка в ударі. Я думав, що натяк на її шашні з Олегом вгамують її, але здається вона цього навіть не соромиться. Ну що ж, доведеться використовувати план Б. І це не добре. Ну не люблю я драми. Я ж готовий відпустити їх без виклику поліції, без штрафу, без претензій. Просто нехай заберуться з мого клубу, щоб я міг спокійно зайнятися своїми справами.

Переставши прискати отрутою в моєму напрямку, дістає телефон і клоцає по екрану своїми величезними нігтями. 

– Ти хоч знаєш хто мій дядько? О так, ти прекрасно це знаєш, і тому маєш розуміти, яку помилку ти зараз робиш. Я йому все розкажу навіть не сумнівайся. Подивимось, як ти побудуєш готель своєї мрії не маючи на чому його будувати.

Так кумедно чути ці слова, тим паче коли вони вилітають з рота шльондри, яка думає що все знає, а насправді не знає нічого. Точніше, вона знає рівно стільки, скільки вона повинна була знати за для моїх інтересів.

Олег в такій самій ситуації, бо я і йому не довіряв. Все що я міг йому довірити це бар, але він і з цим не впорався. Нездарою був в універі, нездарою залишився і в дорослому житті. Якраз така пара і потрібна Наталії.

– Дядечко, це я Наташа, – солодко промовляє в слухавку, кидаючи на мене злий погляд. –  Так, знаю. Вибач, що так пізно, але це терміново. 

Дівчина у висловах не соромиться і так реалістично розігрує жертву, що мені самому захотілось вмазати тому Савченко. А потім я згадую що це і є я. 

З поганих новин це те, що як би мені цього не хотілось, а все одно доведеться мати розмову з Борисом, бо після такої казочки він мені точно подзвонить з погрозами. Хоча здавалося б, хто такий цей Борис? Посередній місцевий депутат. Раніше таких ні у що не ставили, а зараз кожна доходяга в краватці вважає себе великим начальником та вершником доль. 

Я ж був не проти чесно купити ту ділянку землі під забудову готелю, але виявилось, що не можна, бо вона ж наче офіційно не продається. А насправді ще й як продається. Треба лише озвучити правильну суму правильній людині та в правильному місці. І такою людиною виявився дядько Наталії. Хоча я б волів, щоб це був хтось інший. Бо такі “свої люди” як правило роблять додаткову націнку. Саме націнку, а не знижку. От так і Борис, окрім солідної суми за розв'язання мого питання, яку він поклав до кишені, ще й натякав на долю в готелі. Оце нахабство зашкалює. 

І в моєму ж характері послати його під три чорти разом з його племінницею, але доводиться вчитись витримці. Бо хто знає, що я захочу побудувати наступного разу, а витрачати час на пошуки та прикормку ще одного продажного хробака не хочеться. Тож з двох зол обираємо найменшу.

– Ось, – Наталія тикає мені під ніс свій телефон. – Дядько Борис хоче з тобою поговорити.

Я хотів як найшвидше покінчити з цим фарсом, а тепер ще й маю розмовляти з людиною, яка до цього взагалі не має ніякого відношення. Треба завершувати цей цирк.

– Слухаю, – без церемоній відповідаю.

– Антоне, що у вас там відбувається? Я думав ми одна родина. Я тобі з бізнесом допомагаю…

Поки Борис продовжує розповідати про те, що він вважав мене майже родичем, я розблоковую свій телефон і роблю одну єдину річ – відправляю йому відео. Одне пікантне відео.

– Борисе, я розумію Ваше занепокоєння через племінницю, але при всій повазі, Вас це не стосується, – дивлюсь в цей момент на Наталію. – Я щойно відправив Вам одне відео. Як чоловік Ви маєте мене зрозуміти і я сподіваюсь, що ми не будемо більше повертатись до цього питання в майбутньому.

В телефоні повисає пауза, що свідчить про можливий перегляд відео з Наташкою в головній ролі.

– Дай слухавку тій шльондрі! – незадоволено ричить в трубку.

– Гарного вечора, Борисе.

Наталія блідне і вже не виглядає такою зухвалою, як хвилину тому. Я ж попереджав її про наявність подібного відео. Вона, що дійсно вважала, що я його не використаю? Можливо думала, що мені буде соромно зізнатись, що мені зрадила дівчина. Чому мені має бути соромно? Це ж не я, на тому відео, стою на колінах на брудній підлозі в коморі.

Так, камер в цьому клубі значно побільшало, і здається я зараз навіть не знайду місця, крім мого кабінету,  яке б не було під пильним наглядом прихованих очей.

Наталія вже не злорадствує, а лише те і робить, що встигає кивати, слухаючи слова дядька.

– Ну ти і сволота, – кидається на мене з кулаками, але Макар швидший і тепер дівчина брикається вже в його хватці. 

– Останній раз пропоную тобі піти спокійно.