Розділ 17

Антон

Як там кажуть “Вирішальна мить”. Нарешті я позбавлюсь баласту. Терпіти їх весь цей час було огидно. І той хто знав мене раніше ніколи б не повірив, що я таке допустив.

Де таке видано, щоб не покарати зрадників одразу, а вичікувати слушної миті. Може хтось і практикує таке, але це точно не в моєму характері. Ще декілька років тому я б викинув їх з клубу в ту саму хвилину, як дізнався, а зараз я зволікаю. Що це, слабохарактерність, стратегія чи я нарешті навчився тримати свої емоції при собі. 

Чесно кажучи, бути чесним бізнесменом та хорошою людиною значно складніше ніж тим, кого бояться. Одне жорстке рішення і тебе бояться всі, хто колись про тебе чув, але якщо бодай раз даси слабину,  це так само розлетиться у вуха всім без винятку. І от тоді вже кожен буде думати, що тебе можна безкарно дурити. 

Але не все так просто, як може здатися, на перший погляд. Бо я точно знаю, що обкладинка дуже часто буває оманливою. А що ховається під тією обкладинкою часто залежить від фарту та обставин. І під моїм фантиком точно не цукерочка.

– Все, – коротко говорить Макар, стаючи поруч. 

Наші погляди спрямовані вниз, де офіціанти прибирають столи, а біля бару крутиться Олег перераховуючи касу. Він то нам і потрібен.

Коли до бару підходить охорона, ми з Макаром спускаємось. 

– Братан, – помічає мене Олег, знову забувши за субординацію перед підлеглими. – У нас що чоловіча вечірка? – насуплює брови, побачивши позаду нас з Макаром ще двох охоронців.

– Не сьогодні, – хмикаю і даю знак хлопцям, щоб продовжували. 

– Що сталося? 

– Вивертай кишені, – киває Макар.

– Бро, в чому справа? – перелякано соває руки в кишені Олег, але діставати їх вміст не поспішає. 

– Роби як кажуть… бро, – спирається на стільницю Макар, передражнюючи Олега.

По обидва боки від бармена стають хлопці, тим самим відрізаючи йому шлях. Зіниці Олега шалено бігають між охороною, Макаром та мною, але жоден з нас не допоможе йому. 

– Що тут відбувається? – якраз вчасно з'являється Наталія, переводячи погляд з Олега на мене і навпаки.

– Наташ, хоч ти скажи, що сталося, – хапається за дівчину наче за рятівний жилет. – До чого ця перевірка? Ми ж всі за одно. Та я стільки сил вклав в цей бар, а тепер маю вивертати кишені наче якийсь крадій в супермаркеті. Що за фігня? 

– Антоне, дійсно, що за дитячий садочок? Ви ж не один рік знайомі, якщо є якісь зауваження обговорімо це спокійно у тебе в офісі й без зайвих очей, – оглядається на офіціантів, які стали занадто ретельно терти столи, щоб довше поспостерігати за виставою.

– От зараз наш спільний друг виверне кишені, а тоді всі дружно підемо в офіс обговорювати.

Не задоволена моєю відповіддю, адміністраторка розвертається до свого коханця і складає руки на грудях в очікуванні. 

– Ти це серйозно? – ще більше обурюється, що вона не захистила його від страшного сірого вовка в моєму обличчі. – Не збираюсь я нічого робити поки мені не пояснять в чому мене звинувачують. 

– Давай хутчіше, – підштовхує Олега під руку один з охоронців.

– А то що? Викинете мене з клубу? А? Ну давайте!

Розмріявся. Наче я дозволю йому так просто вийти з клубу без перевірки.

– Ну що ж пояснення так пояснення, – Макар киває діджею і той вмикає відеозапис на великому екрані.

Бачить Бог, я хотів все вирішити спокійно. 

Картинки змінюються, суть залишається незмінною. Олег обкрадає мене. Раз за разом, кладе купюри до кишені, наливаючи напої з пляшок, які дістає з під стільниці. І робить він це дуже вправно. Навіть я не з першого разу зрозумів, на що дивитись, коли Макар показав мені відео. 

Передивляючись відео з камери, Макар вичислив, що таку підміну він робить на зальотних відвідувачах, або занадто п'яних, щоб запідозрити неладне. Він міг би купити такі самі напої в магазині, де вони коштують на порядок дешевше, але ж йому і цього було мало, бо він заливав в порожні пляшки від елітки дешеву гидоту, яку і вливав у відвідувачів. 

Не на руку Олегу, його новий напарник був не в курсі такої підстави, тому і хлюпнув Каті чарівного зілля місцевого розливу, не підозрюючи чим це обернеться.

– Досить, чи ще хочеш подивитись на себе? Я можу крутити це лайно ще довго, – запитує Макар.

– Це нічого не доводить, – крутить головою, намагаючись знайти камеру, яка все це знімала.

Додаткову камеру встановили прямо над баром, а через маленький розмір її було зовсім не видно на лампі, що висіла над барною стільницею. Тому Олег і не здогадувався, що кожен вечір має власне реаліті-шоу.

– Скільки можна тягнути кота за яйця? –  не витримую вже я. – Вивертай кишені!

Даю хлопцям команду і вони беруть справу у свої руки, один – тримає Олега, інший – вивертає кишені, вивалюючи папірці на стільницю. 

– Ви не маєте права, – верещить бармен не своїм голосом, намагаючись вирватись з хватки Жоріка. – Та я тебе… 

– Що ти робиш? – звинувачувально кидає мені Наталія. – Це не по людські. Він твій друг!

Ох і дарма вона намагається взивати до мого сумління. Бідолашна ще не знає, що і до неї справа дійде. Може б тоді так груди вперед не виставляла, захищаючи коханця.

– Гарний улов, – констатує Макар, гидливо торкаючись купюр.

– Це моє, – виривається Олег, коли охоронець полегшує хватку. – З яких це пір, заборонено носити із собою власні гроші?

– Скільки у тебе із собою було грошей, коли ти прийшов на роботу? – запитує Макар, накриваючи купюри рукою, щоб той не зміг порахувати.

– Еееммм, – мичить, мабуть, намагаючись порахувати скільки разів наливав зі своєї пляшки. – Тисяча? Дві?

– Ти відповідаєш чи запитуєш? – сміється Макар.

– Та звідки я знаю.

– Раз не знаєш, значить все йде у загальний фонд, – Макар згрібає купюри та  кидає їх в банку з чайовими.

– Що ти…

– Перш ніж ти скажеш, що так не чесно, – перебиває його начальник охорони. – Подумай, скільки з тебе буде вирахувано, якщо я передивлюсь всі записи та порахую скільки насправді ти поклав у свої кишеньки. Повір, я це зроблю. Вечори зараз довгі і вільного часу у мене достатньо.