Розділ 14

Катя

💬

Сонька: Ти встала?

Приходить повідомлення від подруги, на яке я відповідаю словом “Так” і кладу телефон екраном донизу, знову закутуючись в ковдру.

💬

Сонька: Не смій мене обманювати (сердитий смайлик).

Приходить слідом нове повідомлення, а я прям чую в голові її голос з повчальними нотками, як у вчителів в школі.

Ну звісно, все в дусі Соні. Аліна поїхала і тепер вона взялась за мене. Хоча ж наче і знає, що я аж ніяк не мрія вчителів, я скоріше їх нічний кошмар.

💬

Сонька: Через двадцять сім хвилин ти маєш мене забрати, бо інакше ми запізнимось.

Яка точність. Зітхаю, і  висовую з під тепленької ковдри лише ноги. Вже пів справи зроблено.

💬

Сонька: Двадцять шість.

Приходить слідом і я незадоволено ричу, відкидаючи ковдру та підводжусь з ліжка. 

Із сумом дивлюсь на свою кавоварку, адже випити кави я ніяк не встигаю, тому плентаюсь одразу до вбиральні, швидко тру щіткою по зубах, хлюпаю в обличчя холодною водою і недбало проводжу гребінцем по волоссю. Красуня хоч куди.

Переодягаюсь, намагаючись не сильно придивлятись до гематоми на руці та пошкодженої ноги. Не шкутильгаю і те добре. 

– Заживе, як на кішці, – кажу своєму відображенню в дзеркалі, підморгую і виходжу за двері.

По дорозі до Соні купляю каву собі та обліпиховий чай для неї. Жевріє в мені така надія, що коли вона буде сьорбати свій напій, то буде менше триндіти. Але це не точно.

Прибуваємо на вокзал якраз вчасно, якщо вірити словам Соні, бо саме вона займалась пошуком потрібного потяга, після мого нічного  повідомлення і саме вона була ініціатором цієї зустрічі, адже я у будь-якому випадку побачила б сестру вдома у батьків.

– Он вона, – робить останній ковток чаю наша білявка, викидає в смітник паперовий стаканчик і киває в бік платформи, по якій сонною куркою плентається сестра з жовтою валізкою в руці.

– Приблуда повернулась додому! – коментую її повернення з гущі натовпу, і поки Аліна оглядається навкруги, ми з Сонею підкрадаємось і стискаємо її в обіймах. 

Якщо Соня вкладає в них всю свою силу, то я лише легенько обхоплюю сестру однією рукою, бо друга все ще погано функціонує після вчорашньої пригоди.

– Як ви тут опинилися? – запитує, здивована нашою появою. 

– Ти думала, що ми не зможемо подивитись в інтернеті час прибуття потягу? – дивується подруга.

– Я в вас навіть не сумнівалась, – сміється. – Не очікувала вас тут зустріти, але дуже рада вас бачити, – обіймає нас по черзі і я затамовую подих, стримуючи стогін від болю, який пронизує руку. 

Моїм єдиним бажанням було повернутись додому і нарешті дізнатись, що такого могло статись, що сестра не дочекалась свого потягу і повернулась на день раніше. Але Сонька була налаштована рішуче і ось ми вже сидимо на зручних диванчиках в піцерії в очікуванні, коли Аліна дійде до кульмінації своєї розповіді.

– Ну і що ти зупинилась на самому цікавому? – нетерпляче каже Соня, а я ж просто очікую, допиваючи вже другу каву.

Аліна бере в руки телефон Соні і за хвилину, повертає їй пристрій з відкритою сторінкою в інсті. Та повільно скролить стрічку, здивовано кривить губи і повертає екраном до мене.

Лише мигцем встигаю зацінити хлопця на екрані, як Соня знову розвертає до себе телефон.

– Тобто, ти хочеш сказати, що десь по землі ходять двоє таких сексі-пексі, – грайливо здіймає свої тоненькі брівки, – один з яких лікує людські серця, а інший залізні? – зітхає Соня.  

– Одним серця лікує, а іншим розбиває, – незадоволено бубню собі під ніс, підсумовуючи розповідь сестри. 

Тільки вона могла примудритись, познайомившись з близнюками, з одним потоваришувати, а з іншим переспати. І здається ще й закохатись. А потім ще й посваритись. І все це за тиждень. І це ще не враховуючи інциденту з Олегом. Цілий серіал на два сезони.

– І як же ви тепер будете спілкуватись на відстані? – не почувши моє невдоволення, і продовжуючи дивитись на фото, запитує Соня.

– Курортний роман, він на те і курортний, що закінчується там, де і почався, – відповідаю Соні, бо здається Аліна навіть в голос вимовити не може, що ці відносини так само швидко закінчились, як і почались. 

– Але якщо серце кохає, а душа співає, невже це не заслуговує на продовження? – все ще не здається Соня. 

– Ти права, такий роман має шанс на продовження, але самих почуттів інколи замало. Потрібно ще спільне бажання, – тихенько промовляє сестра.

А ще чесність та довіра. І це я вже подумки прокручую у себе в голові.

Дивлюсь на сум в очах сестри і прикушую язик. Я зараз не в тому становищі, щоб щось казати, навіть якщо з наміром підтримати її. Бо якщо я почну закидати помідорами Славу, легше їй від цього точно не буде.

Він їй подобається. Не буду кидатись гучними словами про кохання, але він їй дуже подобається. Це видно по її погляду на екран телефону, це було чутно в її голосі, коли вона мені дзвонила напередодні. Зараз все по іншому і точно не так, як було з Олегом, тому я промовчу і просто дам їй час самій розібратись, попри бажання натовкти пику одному з близнюків. 

Вона розповіла нам достатньо, щоб ми стали на її бік, але і критику в бік чоловіка вона сприймає болюче. Я розумію її як ніхто інший, бо попри таємниці, які приховував від мене Макс і які все ще розривають мені серце, я продовжую шукати виправдання його вчинку. Слабо виходить звісно, але я хочу вірити, що у нього була причина приховувати від мене інший бік свого життя.

Я цього не знаю і ні в чому не можу бути впевнена, але все ще намагаюсь вмовити себе, що рано чи пізно він би мені все розповів. Можливо він просто не встиг. А можливо, просто не збирався. Так, і такий варіант теж має право на існування.