Розділ 7

Антон

Стою біля дверей, спостерігаючи, як дівчина граційно походжає по кабінету, роздивляючись все навкруги. Проводить пальчиками по краю стола, торкається колючок Опунції. Різкий рух і вона прикладає пальця до губ. Вкололась. 

– Ти вже порахував скільки я тобі винна, чи чекаєш на своїх холопів зі звітами? – зупиняє на мені свій погляд.

– Зовсім не каєшся? – проходжу повз неї та сідаю в крісло за своїм столом.

– Звісно що ні, – дивиться на мене, як на божевільного. – Лише жалкую, що не поцілила йому в голову.  

Жорстоко, але чесно.

– Вип'єш? – киваю на столик з пляшками. – Заодно і розкажеш, чого це ти вирішила відірвати яйця моєму бармену. 

Підходячи до бару, бере до рук одну з пляшок уважно роздивляючись її, а потім, відкоркувавши, наливає рідину в склянку. Робить ковток, смакуючи напій і криво посміхається.

– Не той шмурдяк, який ти продаєш в барі, – робить ще один ковток, вдивляючись в мої перекошене від здивування обличчя. – Тільки не кажи, наче ти не знав, що у твоєму барі розливають самопал.

Дівчина сміється не стримуючись. Ця ситуація явно її забавляє.

– Савченко, Савченко, як можна бути таким довірливим? Я думала, що у тебе все під контролем, а ти навіть не знаєш, що у твоєму барі продають туфту, а бармен тягає по закутках твою дівку.

Не впускає можливості вжалити, і вона точно знає про мене більше ніж я про неї. 

– Ааааа, здається другу частину ти вже знаєш, – робить ще один ковток, повільно сідає на диван поруч і закидає ногу на ногу. – Ну краще пізно ніж ніколи. 

Те, що в Аліни є зведена сестра я завжди знав і здається навіть декілька разів бачив її мигцем зі спини, але так ніколи й не був з нею знайомий. До сьогодні. Але як вона сама каже, краще пізно ніж ніколи.

– Може є ще щось, що ти хочеш мені розповісти? – розслаблено відкидаюсь на спинку крісла, з цікавістю розглядаючи її.

Розкута, зухвала, нахабна, але притягує погляд. І ще більше стає цікаво,  вона завжди така, чи це підвищений градус в крові в ній зараз говорить.

– У мене для тебе лише погані новини.

– Цікаво, які саме? 

Проводить пальчиком по губах, замислюючись.

– Твій клуб відстій, у твоєму барі розливають лайно, твоя адміністраторка слабка на передок, а твій друг гидота за якою тюряга плаче. І якщо у тебе більше немає до мене питань, тоді я поїду додому, – одним махом допиває свій  напій та підводиться з дивана. 

Інстинкти самозбереження у неї геть відсутні. Вона сам на сам зі мною в кабінеті, після того, як розгромила мій бар, на додачу дозволяє собі подібні висловлювання і не боїться, що це вилізе їй боком. Безстрашна чи дурна?

– Ти ще не розрахувалась за розбите лайно, як ти його називаєш, – встаю з крісла і повільно виходжу з-за столу, спираючись на нього попереду.

– Ти можеш виставити мені рахунок для відшкодування збитків або ж викликати поліцейських, щоб вони заарештували мене за хуліганство, – підіймає руки, оголюючи зап’ястя та натякаючи на наручники. – Ні? – здіймає в очікуванні брову. – От і добре. То я можу йти? – з під лоба дивиться на двері.

– Навіщо викликати поліцію та заповнювати купу папірців? – відштовхуюсь від столу і роблю лише три кроки, опиняючись в притул до дівчини. – Тобі точно є що мені запропонувати, – під її презирливим  поглядом, протягую руку, торкаючись пальцем ніжного кольору шкіри, яка видніється крізь великі отвори її светра. Така ніжна і така тепла.

Вона не сіпається. Навіть тоді, коли мої пальці рухаються ближче до її грудей, проводячи лінію холодними пальцями по розпеченій шкірі. Відчуваю, як гладенька шкіра під моїми пальцями покривається пухирцями, а дихання дівчини стає частішим та важчим.

Чекаю на відповідь в будь-яку мить і здається навіть примружуюсь, очікуючи відчути її долоню на своїй щоці, але вона продовжує стояти на місці, спопеляючи мене поглядом. На диво сексуальним поглядом. 

Вдивляюсь в неї, уважно вивчаючи кожну деталь. Блакитні очі, наче мінливе небо після дощу, довгі чорні вії, які злегка тремтять, ніжний рум'янець на щоках і вуста… повні, м’які, мов соковита вишня, ніби створені для поцілунків.

– Гарна помада, – торкаюсь нижньої губи дівчини, а вона охає від несподіванки, відкриваючи рот. – Який це колір? Стигла вишня, – роблю припущення. – Бургундське вино? – роблю другу спробу.

– Це колір “Прибери від мене свої клешні”, – їдко зауважує, відштовхуючи мою руку, але з місця не рухається і погляд не відводить. – Завжди користуюсь ним, коли є натяк на зустріч з такими як ти.

– Такими як я, це якими? 

– Навіть якби ти був єдиним чоловіком на планеті, я б краще здохла, а ніж дозволила тобі доторкнутись до себе бодай мізинцем. А тим паче оцим, – хапає мене рукою за пах, міцно стискаючи.

Вона завмирає, а її очі збільшуються вдвічі, як і те що зараз у неї в руках. Так дівчинко, це саме те, про що ти подумала.  

– А це вже звучить як виклик, – повільно наближаюсь до її обличчя і не відводячи погляду від гіпнотичних блакитних очей, видихаю в пухкі звабливі губи: Катя.