Розділ 4

Катя

По дорозі на вокзал їдемо з Аліною мовчки. Вчора з мого боку було сказано достатньо. Я і до вчорашнього вечора не жалувала її Олега, та, здається, що саме вчора сестра насправді слухала мене. Звісно що після бійки кулаками не махають, але я мала впевнитись, що вона не пробачить йому такого.

По хорошому, мені б не лізти в її життя, але так вже вийшло, що їй не пощастило стати моєю сестрою. Одного дня батьки запитали, чи не буду я проти, якщо вони візьмуть дівчинку з притулку. Вони не прикрашали, лайно цукерками, розказуючи, як це круто мати сестру, як нам буде весело разом і тому подібне, вони просто хотіли дати шанс на щасливе майбутнє бодай одній дитині з притулку. І нею стала Аліна.

Маленька, руденька, наче загнана лисичка, вона дивилась на мене своїми великими переляканими очима, стоячі на порозі нашої квартири. В той день у мене з'явилась не просто сестра, а наче моє альтер его. Сором'язлива, ввічлива, допитлива та завжди готова допомогти. Тобто моя повна протилежність. Ми з Алінкою, як чорне і біле, як добро і зло, як банан і баклажан – яких крім рими нічого не поєднує. 

Іноді батьки навіть переживали, щоб я не почувалась обділеною увагою з їх боку, а я навпаки раділа, що їм є на кого ще розпиляти свою любов та турботу окрім мене. 

А враховуючи мій поганенький підлітковий характер, я навіть раділа, що у батьків була Алінка, яка могла і заспокоїти і корвалолу в скляночку накапати, коли я в черговий раз не приходила додому ночувати. 

За весь час, ми з нею не так вже і багато сварились. Хіба що через її роботу в клубі, на яку їй не треба було йти під час навчання, та через Олега, гниль в середі якого було видно від самого початку. Та хто ж мене тоді слухав. 

Я боялась, що і зараз вона мене не слухатиме, тому навіть здивувалась, коли сестра запропонувала одразу поїхати на квартиру, щоб забрати речі, і ще більше здивувалась, коли вона вирішила  злити в каналізацію елітку свого, вже колишнього, нареченого.

Але добила вона мене тим, що того ж вечора погодилась поїхати в гори на відпочинок, з якоюсь подружкою, від запрошення якої відмовилась на минулому тижні.

Такі спонтанні рішення точно їй не притаманні, але я розуміла для чого вона це робить. Вона тікає. І хоча я її не підтримую в прагненні сховатись, та все ж прекрасно розумію. За минулу добу Олежик вже замучив всю родину своїми дзвінками та повідомленнями, з прохання поговорити на початку та погрозами на завершення. 

І якщо я готова була набити йому пику в будь-яку мить, то Алінка тікала на інший кінець країни, щоб перечекати та заспокоїтись.

Спокійно паркуюсь біля центрального входу і поки сестра дістає свою валізу з багажника, я посміхаюсь, дивлячись на телефон, який вібрує в моїй руці

– Пішов ти, козел! – викрикую у слухавку та одразу відключаюсь.

– Хто це? – підходить ближче Аліна.

– Твій колишній, – пояснюю переляканій сестрі, яка не зводить з мене очей. 

– Навіщо ти взагалі йому відповіла? Ти ж навіть в телефонах батьків заблокувала його номер.

– Я мріяла йому це сказати з дня нашого знайомства, – сміючись, кладу телефон назад до кишені. – А тому мені не важко повторювати це раз за разом. Нехай дзвонить скільки його душа забажає.

– Аж не віриться, скільки ти себе стримувала. 

– Просто він тобі не підходить і я свою думку не зміню.

– А хто підходить? – хмикає. – Щось я тут черги не бачу, – оглядається. 

Актриса з неї погана. В принципі як і з мене. Тому я завжди кажу правду, навіть якщо вона комусь і не подобається. 

– Якби ти не була настільки зашорена і зашугана ним то і сама б побачила, спрямовані не тебе зацікавлені погляди чоловіків. Але ж ти вся така правильна, навіть не дивилась на інших, не те щоб помацати. 

– Я ж кохала його, – знову виправдовується, прикриваючись псевдо коханням. – Ти ж не мацала інших, коли була закохана в Макса.

От навіщо. Навіщо вона це сказала?

– Вибач, – сіпається в мій бік, торкаючись руки.

– Не треба, – роблю крок назад.

– Вибач, Катя, я не хотіла…

– Я мовчала, бо попри неприязнь до Олега я поважала твій вибір. Але після того, що він зробив, – роблю глибокий вдих, заспокоюючись, – я більше не мовчатиму, подобається це тобі чи ні.

– Я не…

– А ще, – перебиваю, – ніколи не згадуй Олега в одному реченні з Максом. Чуєш мене? Він не вартий навіть його мізинця, – Аліна дивиться собі під ноги, схиливши голову і на мить мені стає соромно, що я говорила з сестрою подібним тоном.

Вона ні в чому не винна. Для неї це були просто слова, а для мене кожна згадка про Макса, наче лезо, що ріже по свіжій рані. Я вже навчилась справлятись зі своїм горем. Навчилась притуплювати спогади, поки… поки хтось інший не згадує його, не залишаючи мені жодного шансу.

– Алінка! – дзвінкий жіночий голос лунає десь зовсім поруч і за мить, якась дівчина в білій шубці стискає її в обіймах.

Крім дівчини, яка підійшла першою і яку звати Марина, до нас приєднуються й інші учасники подорожі. Компанія дійсно не маленька, а судячи з гомону та знайомого аромату зі стаканчиків з кавою, ще й весела.

Може хоч вони розтормошать Аліну та відволічуть від вчорашніх подій. Їй треба зникнути на деякий час і ця поїздка вже не здається мені такою поганою ідеєю. 

Останніми приєднується родина і робить це якраз вчасно, бо вже саме час займати свої місця в потязі.

Аліна не поспішає зі всіма, а тихенько тягне свою жовтеньку валізу поруч зі мною

– Повеселись там, – міцно обіймаю сестру, коли ми зупиняємось біля потрібного вагона.

– Обов’язково, – шепоче. – Скажи, що ти будеш в порядку? – випускає з обіймів, заглядаючи мені у вічі.

Співчутливий голос. Сум в очах. Вона згадала.

– Та що мені буде, – відмахуюсь.

– Я можу залишитись.

– Навіть не думай, – закидаю її валізу до вагона. – Тут ще один пасажир, – беру з рук сестри квиток і протягую його провіднику. Поки жінка сканує його, я знову обіймаю сестру. – Не змушуй мене хвилюватись за тебе. Ти їдеш відпочити і зроби це на повну котушку.