Глава 11. Після брехні

Минув місяць.

Київ зустрів Марину дощем і холодом.

Її квартира більше не була домом.

У шафі залишились речі Ігоря, але його самого вже не було. Після повернення з Італії він мовчки зібрав валізу й переїхав.

Без сварок.

Без криків.

Це боліло навіть сильніше.

Марина сиділа на кухні з чашкою кави й дивилась у вікно.

Телефон мовчав.

Влад більше не дзвонив.

Після лікарні вони бачилися лише раз.

І тоді він сказав:

— Нам краще закінчити це.

Вона погодилась.

Бо вперше зрозуміла: їхнє кохання народилось із брехні.

А на брехні нічого не виживає.

Одного вечора у двері подзвонили.

Марина відчинила.

І завмерла.

Ігор.

У темному пальті, трохи схудлий, але спокійний.

— Привіт.

— Привіт…

Між ними зависла незручна тиша.

— Можна зайти?

Вона мовчки відійшла вбік.

Вони сиділи на кухні, як колись.

Тільки тепер між ними лежала прірва.

— Як ти? — тихо спитав Ігор.

Марина гірко усміхнулась.

— А як виглядає людина, яка зруйнувала власне життя?

— Не тільки ти винна.

Вона підняла очі.

— Але почала я.

Ігор довго мовчав.

— Я теж зробив жахливі речі.

— Ти вбив людину.

Він закрив очі.

— Щодня про це думаю.

Тиша стала важкою.

— Чого ти прийшов? — нарешті спитала Марина.

Ігор дістав конверт.

— Це залишила Софія.

Марина напружилась.

— Що там?

— Лист. Для тебе.

Її руки затремтіли.

Всередині був лише один аркуш.

«Ти не така, як вони. Тому в тебе ще є шанс усе виправити».

Марина довго дивилась на ці слова.

— Вона ненавиділа мене.

— Ні, — тихо сказав Ігор. — Вона ненавиділа брехню.

Тієї ночі Марина не могла заснути.

Вона ходила квартирою, згадуючи все.

Першу брехню.

Перший поцілунок із Владом.

Першу зраду.

І раптом зрозуміла:

усе почалося задовго до Італії.

Тоді, коли вона перестала говорити правду самій собі.

Наступного дня Марина поїхала до лікарні.

Влад сидів біля вікна палати.

— Не думав, що ти прийдеш.

— Я теж.

Він усміхнувся.

— Як Ігор?

— Живе.

Тиша.

Потім Влад тихо сказав:

— Я їду.

— Куди?

— Не знаю. Подалі звідси.

Марина відчула дивний сум.

— І це все?

— А що ще може бути після такого?

Вона не знала відповіді.

Перед тим як піти, Влад раптом сказав:

— Я справді тебе кохав.

Марина заплющила очі.

— Я знаю.

— А ти мене?

Вона довго мовчала.

А потім чесно відповіла:

— Не знаю.

І цього разу ніхто не брехав.