Глава 10. Ціна кохання

Марина заплющила очі.

Та болю не було.

Вона повільно відкрила їх.

Перед нею стояв Влад.

Куля влучила йому в груди.

— Влад!.. — закричала вона.

Він похитнувся.

Кров повільно розтікалась по білій сорочці.

Софія теж завмерла.

Наче сама не очікувала цього.

Влад упав на коліна.

Марина кинулась до нього.

— НІ, НІ, НІ…

Він ледве усміхнувся.

— Схоже… відпустка закінчилась…

— Замовкни! Тримайся!

Навколо були крики, охорона, паніка.

Але Марина чула лише його дихання.

Повільне.

Слабке.

Софія опустила пістолет.

В її очах з’явився страх.

— Я не хотіла…

Та раптом позаду неї пролунав голос:

— КИНЬ ЗБРОЮ!

Ігор.

Він стояв із поліцейськими.

Поранений.

Але живий.

Софія усміхнулась крізь сльози.

— Запізнився.

Вона піднесла пістолет до себе.

Марина закричала:

— НІ!

Але постріл уже пролунав.

Софія впала на підлогу.

Назавжди.

Швидка приїхала через кілька хвилин.

Влада терміново забрали до лікарні.

Марина сиділа вся в крові й не могла перестати плакати.

Ігор мовчки сів поруч.

— Він врятував тебе.

Вона кивнула.

— Чому все так сталося?..

Ігор довго дивився у вікно.

— Бо всі ми почали брехати занадто давно.

Під ранок лікар вийшов у коридор.

Марина різко підвелась.

— Він живий?

Лікар усміхнувся втомлено.

— Куля пройшла поруч із серцем. Йому пощастило.

Марина розплакалась від полегшення.

Ігор тихо опустив очі.

Бо зрозумів:

вона досі кохає Влада.

Через три дні поліція офіційно закрила справу.

Ім’я тестя Влада з’явилось у всіх новинах.

Арешти.

Розслідування.

Мільйони брудних грошей.

Скандал.

Усе розвалилось.

Марина стояла на балконі лікарні, дивлячись на море.

Позаду почувся голос Влада.

— Красиво.

Вона обернулась.

Він був блідий, але живий.

— Ти мав лежати.

— А ти мала не зраджувати чоловіка.

Вона сумно засміялась крізь сльози.

— Справедливо.

Влад підійшов ближче.

— Що тепер?

Марина довго мовчала.

— Не знаю.

І це була перша чесна відповідь за дуже довгий час.