Глава 5. Живий серед мертвих

Марина різко відчинила двері.

Влад буквально ввалився в номер.

Його сорочка була в крові, обличчя подряпане, а дихання важке, ніби він біг кілька кілометрів без зупинки.

Вона миттєво зачинила двері.

— Боже… Влад…

Він схопив її за плечі.

— Ти комусь казала, що я тут?!

— Ні! Усі думають, що ти зник!

Влад нервово озирнувся.

— Добре.

— Що сталося?!

Він мовчав кілька секунд.

А потім прошепотів:

— Хтось хоче мене вбити.

Марина принесла аптечку.

На плечі Влада був глибокий поріз.

— Це зробив Ігор?

— Ні.

— Тоді хто?!

Влад важко сів на ліжко.

— Я не знаю, кому тепер можна довіряти.

Марина обробляла рану й дивилась на нього.

— Почни вже говорити правду.

Він заплющив очі.

— Софія не була випадковою жінкою.

— Я здогадалась.

— Вона працювала на мого тестя. Але потім почала збирати інформацію про його бізнес.

— Який бізнес?

Влад нервово усміхнувся.

— Не зовсім законний.

Марина повільно опустила руки.

— Ти жартуєш?..

— Ні.

— І ти мовчав?!

— Бо не хотів втягувати тебе.

— Уже пізно!

Влад різко встав.

— Софія шантажувала нас усіх. Вона знала про махінації, гроші, підроблені документи. А потім почала погрожувати мені.

— Чому саме тобі?

Він відвів погляд.

— Бо я допомагав її чоловіку.

— Що?..

— Він зник рік тому.

У Марини всередині все похололо.

— І ти знаєш, де він?

Влад нічого не відповів.

У двері несподівано постукали.

Три удари.

Ті самі.

Марина зблідла.

Влад витягнув із кишені невеликий пістолет.

— Влад…

— Тихо.

Стук повторився.

Потім голос Ігоря:

— Марина, це я.

Влад напружився.

— Не відкривай.

— Він мій чоловік!

— Саме тому не відкривай!

Марина стояла між ними, задихаючись від страху.

— Марина! — голос Ігоря став жорсткішим. — Я знаю, що він там.

У кімнаті запанувала мертва тиша.

Влад повільно підняв пістолет.

— Якщо він зайде — я вистрелю.

— Ти божевільний?!

— Я хочу жити.

Ігор почав бити в двері.

— Відчини!

Марина закрила рот руками.

Ще секунда — і все вибухне.

Але раптом у коридорі пролунав жіночий сміх.

Повільний.

Моторошний.

Усі троє завмерли.

Ігор перестав стукати.

А потім почувся жіночий голос:

— Ви всі запізнилися.

Марина впізнала його миттєво.

Софія.

Неможливо.

Вона ж мертва.

Двері коридору грюкнули.

Почулись кроки.

Тиша.

Влад обережно визирнув.

Нікого.

Лише на підлозі лежала чорна маска.

Така сама, як була на Софії в день її смерті.

Через пів години Ігор пішов.

Марина сиділа біля вікна, дивлячись на море.

— Я більше нічого не розумію.

Влад мовчки пив віскі.

— Це Софія? — тихо запитала Марина.

— Ні.

— Але голос…

— Хтось хоче нас налякати.

— Кого «нас»?

Влад різко подивився на неї.

— Ти досі не зрозуміла?

Він підійшов ближче.

— Хтось знає абсолютно все про кожного з нас.

Тієї ж ночі Марина не могла заснути.

Влад задрімав у кріслі з пістолетом у руці.

А близько третьої ночі її телефон засвітився.

Невідомий номер.

Відео.

Марина натиснула «відкрити».

І ледь не закричала.

На відео був Влад.

Запис із камери спостереження.

Дата — рік тому.

Темний склад.

Крики.

І Влад тягне чиєсь тіло по підлозі.

Потім дивиться прямо в камеру.

І вимикає її.

Марина повільно підняла очі на сплячого чоловіка.

Серце билося так сильно, що їй ставало боляче дихати.

Вона лежала поруч із людиною…

яка могла бути вбивцею.